— І ти станеш героєм! — гукнула я.
— Дутим героєм, — буркнув він. — Але... це було б гарно...
Усміхнувшись, я повернулася до дротів. Можливо, ми зможемо перенести всі ці технології СОНу, і цим запобігти новим смертям пілотів. Однак думка ця мене однаково засмутила. Скільки б не зробила я для майбутніх пілотів, біль від втрати товаришів, які вже загинули, залишиться зі мною назавжди.
Я знову спрямувала думки на таємницю того, що ж таки сталося з моїм батьком, і спробувала аналізувати кожну причину, з якої в СОНі вирішили її приховати. Це зайняло мене десь на пів години, доки в кабіні не дзенькнуло.
— Діагностику завершено, — промовив М-Бот своїм послужливим, і зовсім не загрозливим, тоном. — Що я пропустив?
— Розмову про те, що Рік може стати героєм, — відповіла я. — А ще — для чого СОНу тримати таємниці. Там кажуть, що мій батько почав тікати з поля бою, але я знаю, він цього не робив.
— Ти робиш поспішні висновки, — сказав Рік. — Для чого їм створювати таку велику легенду, щоб зіпсувати репутацію одного-єдиного пілота?
— А що, як батька збили випадково? — кинула я. — Хтось ненавмисне підбив його в сум’ятті битви і не хотів, щоб у його особовій справі записали таку ганьбу? Тому й вигадали, ніби він кинувся втікати, а Кобба примусили взяти провину на себе.
Рік гмикнув, відкручуючи ще одну гайку.
— Ця версія звучить уже дещо — навіть набагато — правдоподібніше. Але й тут є упущення. Хіба інші пілоти не помітили б? Кобб же сам сказав, що свідками тому було чотири людини з їхнього загону.
— Нам невідомо, як далеко простягається легенда, — сказала я. — Та й хоч імена у звітах змінили, я переконана, що командувала їхньою ескадрильєю Залізнобока. Це пояснює, чому вона робить усе, щоб не допустити мене в СОН: боїться, що я відкрию правду про те, що її некомпетентне командування призвело до того, що одного з пілотів випадково збили.
— Це тебе вже занесло. Ти ж не знаєш напевне, чи справді в офіційних звітах написали неправду.
— Але він кивнув.
— І зробив це настільки непомітно, що з таким же успіхом можна стверджувати, що то в нього мимовільно сіпнулася голова.
— Ну то дай мені краще пояснення навіщо їм брехати, — виклично кинула я.
— Дозвольте, я це зроблю, — зичливо промовив М-Бот. — Великий доказ хаотичності людської природи.
— Що? — перепитав Рік.
— Великий доказ хаотичності людської природи, або ж ВДХЛП. Це вельми популярне і ретельно задокументоване явище. Йому в моїх банках пам’яті присвячено безліч даних.
— І що ж це таке? — запитала я, підключаючи черговий кабель.
Він нерідко молов подібну ахінею, тому я до такого вже звикла. Частково, тому що мені було цікаво його слухати. М-Бот мав дуже дивне бачення світу. А ще я плекала надію, що одна з цих розмов витягне з його банків пам’яті якусь корисну інформацію. Ну і на те, як вони бісили Ріка, також було приємно дивитися.
— ВДХЛП можна пояснити наявністю свободи вибору, — повів М-Бот. — Люди — єдині створіння, наділені нею. Мені це відомо, бо ви самі так сказали, і я — бездушна машина — повинен сприймати ваші слова як абсолютну істину. До речі, як це — бути самодетермінованими?
— Не знаю, — мовила я.
— Це щось схоже на смак морозива?
— Не думаю...
— Поза всяким сумнівом, це однаково ні про що мені не сказало б, — відповів М-Бот. — Моя конструкція не передбачає здатності розрізняти смаки. Як і ухвалювати самостійні рішення.
— Ти постійно ухвалюєш рішення, — сказав Рік, тицяючи ключем в бік кабіни.
— Я не вирішую, а лише виконую серію складних підпрограм, закладених у мою операційну систему, все засновано на ввідних даних, які можна перелічити. Я — цілком і повністю раціональна машина.
— Яка страх як раціонально канючить гриби, — зауважила я.
— Так, — погодився він. — Скажіть, вам часом не відомо, чи буває морозиво зі смаком грибів?
— Бридота, — промовила я, хоч морозиво куштувала лише раз, у далекому дитинстві, коли батьку ще дозволяли його отримувати. — Та й нащо нам було б їсти таке?
— Не знаю, — відказав М-Бот. — Не забувайте про Великий доказ хаотичності людської природи.
— Якого ти досі нам не пояснив, — мовив Рік.
— А! Я думав, це й так очевидно, — здивовано промовив М-Бот. — Люди мають свободу вибору. Свобода вибору — це здатність ухвалювати нераціональні рішення, всупереч ввідним даним. Через це повністю раціональний штучний інтелект не здатен їх прогнозувати, бо навіть коли я маю чітке розуміння ваших ввідних даних, ви однаково можете викинути щось непередбачуване.