— От тільки всі ті знання ти забув.
— Майже всі, — прошепотів він. — Окрім... наказу.
— «Сховайся десь і проаналізуй дані», — повторила я.
— А ще збереглася моя відкрита база даних для категоризації грибів. Це... Наразі це все, заради чого я існую.
— Сподіваюся, Рік зможе полагодити твій банк пам’яті, й ми відновимо втрачені дані, — заспокоїла я його. — А ні — то заповнимо його новими спогадами. Кращими.
— Згідно з моїми даними, ні те, ні інше неможливо.
— А я так не вважаю, — сказала. — От побачиш.
— ВДХЛП, — промовив М-Бот. — Я залюбки дав би вам почитати сім тисяч сторінок, які написав, але програма забороняє мені діяти так, щоб через це, з огляду на свою неймовірну дивність, люди почувалися нижчим видом.
Я опустила крісло і знайшла в задній частині кабіни гігієнічний відсік: залазити в нього треба було лежачи. Відділ простягався вглиб фюзеляжу.
Я роздягнулася, склала одяг у пральне відділення і на спеціальних пазах ковзнула в душ. Бічною кнопкою зачинила люк над собою і активувала функцію миття.
Заплющивши очі, я купалася в піні й спалахах світла. Це було так... незвично мати власний душ. Вдома на кількадесят квартир припадало три душові кабінки, користувалися якими строго за графіком.
— Здається, я вас образив, — мовив М-Бот.
Хоч я ніколи не була з сором’язливих, але його голос мене збентежив. Незвично було розмовляти із кимось, миючись.
— Усе гаразд, — відповіла я, коли система закінчила обмивати мені обличчя. — Мені подобається, як ти говориш. Це зовсім не так, як розмовляють люди. Це цікаво.
— Я вигадував ВДХЛП не для того, щоб вас ображати, — сказав він. — Просто мені потрібне було пояснення... Пояснення, чому ви не сказали правду.
— Невже ти раніше не чув про брехню?
— Не знаю. Може, й чув. Просто цього спогаду в мене більше немає.
Його голос звучав так беззахисно. Як може величезний, вщерть заповнений різним озброєнням, зоряний винищувач здаватися таким вразливим?
— Ви — моє єдине джерело інформації, — вів далі він. — Тож якщо ви казатимете мені неправду, що мені записувати в банк пам’яті? Так я ризикую отримати недостовірні дані.
— М-Боте, усі ми цим ризикуємо, — сказала я. — Знати все неможливо, а те, що ми вважаємо правдою, може виявлятися брехнею.
— Хіба це вас не лякає?
— Звісно, лякає. Але якщо від цього тобі буде легше, я тобі не брехатиму.
— Буде. Дякую.
Він замовк, і я нарешті змогла розслабитися, насолодитись екстрадовгим, розкішним купанням, уявляючи собі, як пускаю промені з гармат, лечу на М-Боті в бій рятувати свою команду від неминучої загибелі — зовсім як та Жанна д’Арк на своєму вірному скакунові.
Це була чудова мрія. Навіть попри те, що мій вірний скакун не припиняв просити грибів.
23
— Ну що ж, — пролунав у моєму навушнику голос Кобба, коли ми зависли перед голографічним полем бою. — Я майже переконаний, що ви не вріжетеся в найперший же уламок, який опиниться перед вами. Тож ви напевно готові перейти до вивчення складніших технік застосування озброєння.
Хоч спливло вже цілих два тижні від трагедії, мені досі здавалося, що зараз зі свого місця підхопиться Бім і спитає за гармату. Коли цього не сталося, це спитала я — на знак пам’яті про нього:
— Гармати?
— Ні, — відповів Кобб. — Сьогодні ми вправлятимемося з ІМІ.
Точно. Ми так довго тренувалися на світлових гарпунах, що я зовсім забула про третій вид озброєння, здатний вимикати щити ворожих кораблів. Чекаючи, коли Кобб розподілить нас на пари, я перемкнулася на приватний канал і зв’язалася з Веремією:
— А я вже думала, ми хоч сьогодні постріляємо.
Веремія тільки зітхнула.
— Мені згадався Бім, — продовжила я. — Шкода, що ми так і не обрали йому позивний.
— Сьогодні я зі Скритною, — сказала Веремія, коли Кобб на екранах підсвітив, хто з ким буде в парі. — Кінець зв’язку.
Вона вимкнула канал. Я відчула, як холоне моє обличчя, і зціпила зуби, про себе проклинаючи Принду за те, що розкрив усім мою таємницю. І хоч я встигла змиритися зі своїм новим становищем, Веремія мені подобалася. У цій веселій, товариській дівчині я бачила подругу.
Я підлетіла до Недда, свого напарника сьогодні. Попереду нас у небі з’явилася група креллівських кораблів, що ліниво почали виписувати маневри. Посипались уламки — переважно великі вогненні брили, що летіли з неба, тягнучи за собою хвости диму.