Немов у відповідь на його слова, показуючи, що мої гравітаційні конденсатори вимкнулися, засвітилася смужка вгорі, а індикатор перевантаження загорівся червоним. У справжньому кораблі така сила погнала б всю мою кров у голову, через що я миттю зомліла б.
— Постарайтеся не загинути, — попрохав М-Бот. — Я не хочу залишатися сам із Роджем. Він зануда.
Я прошмигнула крізь хвіст чергового уламка, і по моєму щиту, розжаривши його до червоного, затарабанили дрібні камінчики. Переслідувач залишився далеко позаду, проте ціль моя добряче відірвалась від мене.
Не можна продовжувати падіння, подумала я. Занадто близько до землі.
Я зчепила зуби і загарпунила уламок саме в той момент, коли моя ціль вильнула вбік і різко шугнула вгору. Зробивши оберт навколо брили, я перезапустила підйомне кільце і ввімкнула прискорення. Маневр допоміг мені описати повне коло навколо уламка і спрямуватися вгору, прямо повз ворожу ціль.
Я увімкнула ІМІ, й смужка вгорі перестала блимати, натомість повністю залившись червоним світлом.
— Ха! — крикнула я у груповий канал. — Твої діти сьогодні ридатимуть, голографічний креллівський мерзотнику!
— Дзиґо, ти серйозно? — спитала ФМ. — Ти ж говориш це з іронією?
— Іронія — зброя боягуза, — сказала я. — Як отрута. Або гармата на кораблі Принди.
— А хіба боягуз не скористався б великою бомбою? — мовила ФМ. — Такою, щоб можна було запустити здалеку? Бо щоб отруїти ворога, треба підібратись до нього впритул.
— Як експерт з цього питання, — озвався Недд, — зауважу, що зброєю справжнього боягуза є зручний диван і стос розважального чтива.
— Але ти все одно загинула, Дзиґо, — сказав Принда, зупиняючи свій корабель біля мого. — Від такого перевантаження ти пошкодила б сітківку ока і в справжньому бою втратила б контроль, а корабель твій залишився б без щита. Крелл у тебе на хвості зняв би тебе за мить.
— Не важливо, — сказала я, потішена його ображеним тоном.
Невже його справді непокоїла моя вправність?
— Моїм завданням було деактивувати щит ворога, з чим я впоралась. А хвіст не рахується. Кобб наказував вирубити щит цілі.
— Якщо й надалі махлюватимеш на симуляціях, користі на полі бою з тебе не буде ніякої, — проказав Принда.
— Я не махлюю, а перемагаю!
— Як скажеш, — пхикнув він. — Цього разу хоч у мене не врізалась. Хай помагають зорі тому, хто стане між Дзиґою та її нестримним бажанням покрасуватися перед іншими.
— Що? — перепитала я, скипаючи. — Та ти...
— Годі базікати, — втрутився Кобб. — Дзиґо, ти продемонструвала чудову техніку. Але Йорґен каже правду. Ти вбилася.
— Я ж казав, — кинув Принда.
— Але ж... — почала було я.
— Якщо в тебе є ще час сперечатися, значить, мало я тебе ганяв, — сказав Кобб. — Загоне до вечері всім тричі повторити формування строю гама-М. Йорґене, проконтролюй.
— Стривайте, — гукнула Кіммалін. — Ви йдете?
— Звичайно, йду, — мовив Кобб. — Не хочу ж я спізнитися на вечерю. Кінець зв’язку.
— Клас, — сказала ФМ. — Спасибі тобі, Дзиґо.
Стривайте-но, невже це вона звинувачує мене, а не Принду? Тим часом Принда вишикував нас строєм гамма-М. Це була нудна, монотонна вправа, і хай тривала вона якихось десять хвилин, весь цей час мене аж трусило, і я втрачала самоконтроль. Навіть М-Бота ігнорувала, коли він пробував заговорити зі мною.
Як тільки ми скінчили вправу, я стягнула шолом, пускаючи повз вуха наказ Принди шикуватися ще раз, і вимкнула зв’язок. Просто мені необхідно було зробити перерву, побути трохи на самоті. Я витерла піт із чола, відліплюючи від нього мокре волосся.
Вдих. Видих.
Вимкнулася моя голографічна кабіна.
— Ти що робиш? — промовив Принда, стаючи біля мого крісла. — Нащо зняла шолом? Я наказав шикуватися.
— Мені треба трохи відпочити, гаразд? Не чіпай мене.
— Це саботування наказу!
От трясця. Не хотілося зчіплюватися з ним зараз. Я була стомлена, задовбана і страшенно сердита. День видався важким.
— Ну? — натиснув Принда, нависаючи наді мною.
Усі навколо повимикали голограми і повставали на ноги. Моє обличчя похололо, я відчула, як втрачаю контроль.
Спенсо, спокійно. Вгамуйся.
Щосили тамуючи лють, я піднялася. Мені конче треба було вийти з кімнати.
— То що скажеш на своє виправдання? — кинув Принда. — Чому ти постійно зневажаєш мій авторитет?
— Який авторитет? — огризнулася я, узявши рюкзак і прямуючи до дверей.
— То ти тікаєш? — гукнув Принда. — Очікувана реакція.
Я зупинилася.
— Гадаю, нічого іншого, крім порушення субординації від доньки Зіна Найтшейда не варто було очікувати, — продовжив він. — Це у вас родинне — порушувати накази, ге?