Обличчя мені аж заніміло від холоду, та всередині я вся спаленіла.
Догрався.
Повільно обернулася, підійшла до Принди і поставила рюкзак на підлогу.
Він смішкувато зиркнув на мене:
— Ти...
Я різко присіла і зарядила кулаком йому в коліно. Він зойкнув, а коли зігнувся від болю, я скочила на рівні й заїхала ліктем йому в живіт. Його страждання підняли мені настрій, розбуджуючи в мені щось первісне.
Удар забив йому дихання, й він не міг скрикнути. Поки сопів, я поставила підніжку і звалила його на підлогу. Він був більшим, тому, якби встав, міг би мене побороти. Щоб не допустити цього, я заскочила на нього і замахнулась кулаком, готуючись затопити йому в тупу пику.
Але в останню мить зупинилася, затремтіла. Я не тямила себе від гніву, але водночас на мене зійшов спокій — такий самий, як у бою проти креллів. Неначе я повністю контролювала себе, але водночас втратила все самовладання.
Приголомшений, Принда закляк і мовчки дивився на мене. Ця його тупа пика. Ця насмішка. Ось як усі вони дивились на мене. Так вони всі про мене думали.
— Ого! — вигукнув Недд. — Трясця твоїй матері!
Все ще тремтячи, із занесеним кулаком, я стала колінами у Принди на грудях.
— Очманіти! — продовжив Недд, нахиляючись біля нас. — Дзиґо, це було неймовірно! Можеш і мене такого навчити?
Я зиркнула на нього.
— Рукопашки нас тут не навчають, — сказав він, рубаючи повітря рукою. — Кобб каже, що сенсу від неї нема. Але раптом якийсь крелл вирішить, ну знаєш, типу, напасти на мене в темному провулкові.
— Ідіоте, ще ніхто й ніколи не бачив живого крелла, — кинула йому Веремія.
— Так, але що, як це тому, що — ну знаєш — вони нападають на людей ззаду в темних провулках? Ти колись про це думала?
Подивившись на Принду вниз, я раптом почула своє різке уривчасте дихання.
— Дзиґо, — сказав Недд. — Усе гаразд. Ти просто показувала нам прийоми рукопашного бою. А підніжку як ти зробила? Ти ж удвічі нижча за Йорґена.
Спокійно. Дихай.
— Удвічі нижча? — втрутився Артуро. — Дозволь зауважити, що в такому разі вона мала б бути менше метра зростом. Нікудишній з тебе математик.
Я злізла з Принди, той зітхнув і почав уставати. ФМ стояла нажахана, але Недд радісно підняв великий палець. Артуро хитав головою. Кіммалін стояла, затуливши рот долонями, тоді як Веремія... Її прочитати я не могла. Схрестивши руки на грудях, вона мовчки бурила мене поглядом.
Тримаючись за живіт, Йорґен потроху зіп’явся на ноги.
— Це напад на командира. Вона зчинила бійку з членом власного загону!
— Так, її трохи занесло, — погодився Недд. — Але, Йорґене, ти сам напросився. Та й з тобою все добре. Тож, може, просто забудемо про це?
Йорґен зиркнув на мене сповненими злості очима.
Ні. Цього він точно не забуде. Я втрапила в серйозну халепу. Зиркнувши на нього у відповідь, я підняла свій наплічник і подалася геть.
24
Уже давно я так не зривалася. Попри всі мої войовничі балачки, у бійках я бувала рідко. Звичайно, корчила з себе велику войовницю, але правда полягала в тому, що чуючи мої слова, дітлахи не займали мене. Якщо бути зовсім відвертою, то робили вони це не тому, що боялися, а тому, що моя дута самовпевненість бентежила їх.
І це діяло. Мене не чіпали, і так я уникала ситуацій, у яких могла втратити самовладання. А таке зі мною могло трапитися — тільки скаженіла я не як славетний воїн, а швидше, наче загнаний у кут щур. Як тоді, коли Фінн Ельстін спробував вкрасти в Ріка обід. Для Фінна все закінчилося підбитим оком і зламаною рукою, коли ж мене на рік поставили на облік і вишвирнули з секції дзюдо за неправомірне застосування сили.
Щоправда, тоді я була ще неповнолітньою, і ті витівки не ставили під загрозу мого майбутнього в академії. Сьогодні ж сталося дещо інше, і я була достатньо доросла, щоб це розуміти.
Я сиділа на лавці в садку біля бази СОНу. Що Йорґен мені зробить? Якщо він поскаржиться адміралці, мене виключать, і це буде кінець моїй мрії. Ну то й правильно, сама напросилася.
Бо я не була ніякою войовницею, як ті, про кого мені розповідала Ба. Навіть близько. Я не могла нічого вдіяти, коли в битві гинули мої друзі, а тепер втратила терпець від одного кривого слівця. Чому я не здатна себе контролювати? Чому роздратувалася, коли Йорґен бовкнув нісенітницю? Я ж і так усе своє життя чула подібну маячню.
Найближчий ліхтар відлетів геть, небо потемніло, а я продовжувала сидіти в саду, очікуючи, коли по мене прийде охорона. Раптом почувся якийсь тихенький звук, схожий на... Дзижчання. Долинав він із мого рюкзака.