Та я тримала себе в руках. Я ж бо врівноважена.
Врешті ми долетіли до великої групи винищувачів, що йшли на значно більшій висоті. Їх було добрих п’ять загонів.
— Наближаємося до заданих координат, — повідомив Йорґен Коббу. — Що це, тренувальний заліт?
— Для вас — так, — відповів Кобб.
Угорі зблискували вогники: в атмосферу входили дрібні уламки. Я напружено дивилась на них.
— Агов, пане всезнайко, — озвався Кобб.
— Так, сер, — миттю відказав Артуро.
— Чому уламки падають? — спитав у нього інструктор.
— З різних причин, — пояснив Артуро. — На орбіті багато стародавніх механізмів, деякі з них хоч і активні досі, та їхні енергетичні матриці розряджаються, орбіти порушуються, і через це вони падають. Проте інколи вони падають і внаслідок зіткнень.
— Точно, — підтвердив Кобб. — Власне, це те, що ви можете зараз спостерігати. На орбіті стикнулися два велетенські шматки металу, через що й посипалися уламки. Це створює загрозу креллівської навали, пильнувати за нею і відправили ті винищувачі. Але ви тут не для того. Сьогодні ви вправлятиметесь у влучності.
— На чому, сер?
З неба, попри кораблі над нами, пролетіло кілька великих вогненних уламків.
— На уламках, — здогадалася я.
— Поділіться на пари, — сказав Кобб. — Тренуватимете синхронні польоти й обережні маневри. Виберіть собі якийсь більший уламок, прослідуйте за ним кілька секунд, а тоді позначте для подальшого вивчення. Якщо витягнути до упору регулятор швидкості вогню, ваші гармати випускають маячки.
— І це все? — спиталася Веремія. — Нам просто позначати космічний мотлох?
— Цей мотлох не ухиляється, не має щитів і летить із передбачуваним прискоренням, — пояснив Кобб. — Гадаю, це завдання якраз для ваших умінь. До того ж вам часто доводитиметься займатися цим, поки ви чекатимете на атаку креллів. Це хороша вправа, тому не нарікайте, інакше місяць не вилазитиме з тренажерів.
— Ми готові й радо виконаємо завдання, сер, — сказав Йорґен. — Веремія також не проти. Дякуємо вам за таку можливість.
По приватній лінії Веремія гигикнула до ФМ і Кіммалін — лампочки на панелі приладів показували, хто слухає. Цікаво, що до них вона включила і мене. Невже це був крок назустріч?
Йорґен розподілив нас на пари, і ми взялися до роботи. Коли з неба летіли великі уламки, ми мчали за ними — за інструкцією, дотримуючись такої самої швидкості — а тоді випускали радіомаячок. Найціннішими були брили, які світилися синім — з них можна було добути матеріал, з якого виготовляли підйомні кільця для зорельотів.
Я насолоджувалася процесом. Хай була це не справжня битва, але відчуття погоні, наведення цілі... Я уявляла собі, ніби уламки — то креллівські кораблі.
— Ви знову мене ігноруєте? — почула я в навушнику голос М-Бота. — Мені здається, ви мене знову ігноруєте.
— Як я можу тебе ігнорувати, коли не знаю, чи ти мене слухаєш? — мовила я, підстрілюючи черговий уламок.
— Я завжди слухаю.
— Тобі це не здається збоченням?
— Аніскільки! Чим займаєтесь?
Синхронно із Веремією я вийшла з петлі і повернулася в шеренгу, очікуючи своєї черги на новий заліт.
— Стріляю по космічному мотлоху.
— Що він вам зробив?
— Нічого. Це вправа така.
— Але ж він навіть не відстрілюється!
— М-Боте, це — космічний брухт.
— Наче це вас хоч якось виправдовує.
— Це... це непотріб, — сказала я. — Тому це достатнє виправдання.
На свій заліт зайшли Кіммалін з Артуро. Дівчина робила все непогано, однак Йорґен усе одно знайшов до чого причепитися.
— Підійди ближче, — наказав він їй, коли вона пірнула за уламком. — А зараз не так близько. Якщо стрілятимеш по ньому зі справжньої гармати, тебе зачепить обламками. І не тисни на гачок так сильно...
— Я звичайно не скаржуся, — промовила вона напруженим голосом, — але здається, мені не завадило б мати змогу зосередитися.
— Вибач, — мовив Йорґен. — Надалі постараюся давати тобі менше корисних порад.
— Вірю, тобі це буде тяжко.
Вона влучила в уламок і полегшено зітхнула.
— Молодець, Скритна, — озвався Йорґен. — Вуже, ви з ФМ наступні.
Кіммалін стала в шеренгу, якраз коли з неба над нами одночасно посипалося декілька великих уламків. Винищувачі вгорі відлетіли, даючи їм впасти. Ми трималися на відносно великій висоті, щоб мати більше часу догнати брили, однак до поясу уламків також було далеко — найнижчі його шари розташовувалися за триста кілометрів від поверхні планети.