Зв’язатися з іншими пілотами ми не могли. На курсантських кораблях не було каналу зв’язку з регулярними пілотами, бо їм не подобалося, коли ми лізли в їхні переговори.
Я активувала прямий канал з Неддом:
— Очманіти можна! Красно дякую за таку чудову нагоду.
— Дзиґо? — відповів він. — Ти досі зі мною?
— Поки що так. То який у нас план?
— Допомогти нашим пілотам. Може, вийде підібратися ближче. Крелли летять...
Він обірвав зв’язок, оминаючи старий кран, який обійшов майже впритул.
— Вони летять групою. Якщо вдало запустити ІМІ, можна збити їх усіх одним махом.
— Я з тобою, — сказала я, пірнаючи під кран. — Але якщо Принда щось казатиме, я стверджуватиму, що полетіла відмовляти тебе від дурного наміру.
— Ти і голос розуму? Дзиґо, в цю казочку не повірить навіть такий дурник, як я!
Усміхнувшись, я розігналась до маґ-1,2, порівнялася з Неддом, і разом ми погналися за креллами. Сонівські винищувачі пірнули праворуч, прямо в тунель, що вів углиб корабельні.
Якась частина мене досі не могла повірити в те, що ми робимо: несемося всередині гігантського космічного уламка, поки сам він повільно спадає на землю. Цікаво, скільки в нас часу до того, як розіб’ється ця штуковина? Кілька хвилин?
Зціпивши зуби, я налягла на штурвал, ми з Неддом звернули і помчали за креллами вглиб тунелю. Уздовж стін розташовувалися червоні лампи, світло від яких розмивалося в суцільну лінію, поки ми неслися повз них на маґ-1,2, що для польоту в закритому просторі було досить небезпечною швидкістю. Прискорюватися я не наважувалась, однак побіжно зиркнувши на датчик відстані, побачила, що крелли перебувають за межами дії ІМІ.
Недд палив з гармати на ходу, я летіла за ним, однак, як і попереджав нас Кобб, цілитися було вкрай тяжко, хай перед нами й летіла ціла група з шести кораблів. Креллівські щити з легкістю поглинали ті поодинокі наші постріли, які таки влучали в ціль.
Наші пілоти попереду загарпунили стіну й шуснули за ріг в інший тунель. Крелли незграбно полетіли за ними. Я випустила в стіну гарпун і вильнула по крутій траєкторії. Мої гравітаційні конденсатори, поглинаючи силу перевантаження і не даючи їй розплющити мене, яскраво засвітилися.
Петляючи крізь нутрощі древньої орбітальної станції, я добряче поганяла їх, виконуючи поворот за поворотом на такому вузькому та звивистому маршруті, що не встигла зробити жодного пострілу. Уся моя увага була прикута до креллівських кораблів, за рухами яких я обирала, куди випускати гарпун. Поворот, гарпун назад, нирок; знову постріл з гарпуна, гарпун назад. І так по колу.
— Ще... Трохи... Ближче... — натужно промовив Недд, що мчав переді мною.
Гарпун. Поворот. Тоді знову.
— В мене готовий оновлений аналіз бою, — пролунав у моєму шоломі радісний голос М-Бота.
Креллівський корабель переді мною не вписався в поворот і добряче черконув корпусом по стіні. Щит поглинув удар, але силою інерції його віднесло до протилежної стіни. Від раптового гучного вибуху я загальмувала і під градом іскор та уламків заледве сама ввійшла в поворот.
— Ви забули про мене, так? — запитав М-Бот.
— Нема коли, — процідила я крізь зціплені зуби.
Недда вибух не просто не сповільнив. Хлопець навіть прискорився до маґ-1,5, намагаючись підібратися ближче до креллів.
Я додала прискорення, щоб не відставати від нього. Але це було вже занадто. Навіть для мене.
— Коли ви не хочете розмовляти, я можу повернутися в режим сну, — зауважив М-Бот. — Але якщо я це зроблю, вам мене... бракуватиме, чи не так?
— Так.
— Які ж ви, люди, сентиментальні! Ха-ха-ха! До речі, у вас рівно три з половиною хвилини до того, як ця станція впаде. Може, й менше, бо крелли почали її обстрілювати.
— Що?
— Оскільки більшість ваших кораблів відступила, крелли зосередилися на верфі й намагаються знищити її, аби вона не потрапила вам до рук. Схоже, вони збираються бомбардувати її, поки звичайні винищувачі збивають підйомні кільця, щоб вона впала швидше.
— Трясця. З деталей цієї штуки можна побудувати кораблів на кілька загонів.
Крелли не могли допустити цього. Але чому вони хотіли, щоб ця штукенція спершу впала? Чому не знищать її в небі?
Та намагатися збагнути мотивацію креллів було марною тратою часу. Я шмигнула за Неддом в інший поворот. Ворога перед собою заледве бачила: крелли пішли у відрив.
Далеко попереду тунелі освітив жовтогарячий спалах вибуху: розбився один з кораблів, які ми намагалися врятувати.