Зненацька це здалося мені ще одним вчинком, гідним хіба що боягузки.
Тихенько гаркнувши, загарпунила ближній уламок. Обкрутилася довкруг нього, додала прискорення, а тоді, проносячись повз крелла, активувала ІМІ, вирубила свій та його щити і розвернулася довкола своєї осі, повертаючи свій корабель у протилежний бік. Продовжуючи летіти задки, зробила кілька пострілів і знищила ворога.
Це був небезпечний маневр, бо так я не бачила, куди лечу. Праворуч од мене вигулькнув інший креллівський корабель, який тут же відкрив вогонь. Не захищена щитом, я загинула під виття сигналу небезпеки.
— Гарний викрутас, — промовив Кобб у приймачі, перезапускаючи мою голограму. — Дуже ефектний спосіб загинути.
Я відстібнула пасок, встала, зірвала з голови шолом і пошпурила його на крісло. Він відскочив від сидіння і покотився по підлозі, а я пішла в дальній бік аудиторії й заходилася крокувати по колу.
Оточений крихітними голографічними корабликами, що носилися навколо нього, Кобб стояв посеред кола тренажерів. У вусі в нього була гарнітура для зв’язку з нами. Він подивився на мене, але не сказав нічого.
— Трясця, Скритна! — прикрикнув натомість на Кіммалін. — Видно ж, що той корабель проробляв маневр С-4, щоб заманити тебе в пастку. Будь уважніша!
— Вибачте! — вигукнула вона з кабіни. — Ой, і за це теж!
— Сер? — озвався з-за голографічного щита Артуро. — Введення в оману — поширена тактика серед креллів?
— Важко сказати, — буркнув Кобб.
Аж булькочучи з люті — переважно на себе — я продовжувала крокувати і слухати. Кадети хоч і сиділи колом, та голоси їхні заглушували шоломи і обстановка кабін. Я дещо заспокоїлася, збагнувши, що ніхто не чув, як я тихенько, як мені здавалося, перешіптувалася з М-Ботом.
Гудіння голосів курсантів заспокоювало. Зрештою я вгамувалася і вийшла до Кобба на середину аудиторії.
— От учора, — продовжив Артуро, — коли падав той велетенський уламок. Вони атакували не нас, а його — вірогідно, аби ми не скористалися технологіями з нього. Це так?
— Так, — відповів Кобб. — Амфі, до чого ти хилиш?
— До того, сер, що вони, мабуть, знали, що він колись упаде. Вони ж живуть у космосі, тому не могли за всі ці роки не помітити такої брили. Чому тоді не знищили її давно, а чекали, доки вона почне падати?
Я кивнула. Мене цікавило те саме запитання.
— Мотивація креллів нам невідома, — мовив Кобб. — Звичайно, крім того, що вони хочуть знищити наш вид.
— Чого ж вони ніколи не атакують групами, більшими за сотню кораблів? — допитувався Артуро. — Чому постійно влаштовують дрібні сутички, замість того, щоб задушити нас чисельною навалою?
— Та найголовніше, чому вони дають уламкам падати? — докинула я. — Без них у нас не було б підйомних кілець, і ми не могли б чинити опору. Та й чого ми не даємо їм бою в поясі уламків? Нащо чекати, доки вони самі спустяться до нас і...
— Кінець тренування, — оголосив Кобб, підійшовши до столу, і вимкнув голограми.
— Даруйте, сер, — сказала я.
— Не перепрошуй, кадетко, — промовив Кобб. — І ти, Амфісбено, також. Ви обоє поставили гарні запитання. Всім зняти шоломи. А тепер слухайте уважно. Війна триває хоч і давно, але про креллів ми майже нічого не знаємо. Та я розкажу вам те, що нам відомо напевно.
Решта курсантів познімали шоломи. У мені наростало піднесення. Невже ми нарешті почуємо відповіді?
— Сер, — виструнчившись, озвався Йорґен. — Хіба інформація про креллів не засекречена й доступна лише регулярним пілотам?
Артуро зітхнув і закотив очі. На його обличчі так і читалося: «Ну дякую тобі, Йорґене, за те, що ти такий зануда».
— Йорґене, ніхто не любить чуток, — відповів Кобб. — А зараз помовч і слухай. Це треба знати. Ви на це заслужили. А я, як Перший Громадянин, маю право обирати, що мені можна говорити.
Я повернулася до своєї кабіни, і Кобб запустив якусь голограму. На ній була планета — напевно, Детрит, бо навколо неї оберталися шари металу. Щоправда, пояс простягався значно далі і був товстіший, ніж я собі думала.
— Це — модель нашої планети і поясу уламків, — повів він. — Правда полягає в тому, що ми маємо лише приблизне уявлення про те, що розташовується за ним. Більшість своїх знань ми втратили, коли крелли розбомбили архів нашого командування в день аварії. Однак наші науковці припускають, що цей щит колись закривав собою всю планету. Біда в тому, що багато з тих древніх механізмів досі функціонують, і деякі з них обладнано гарматами.