Я чула і водночас не чула тієї розмови. Сиділа, як загіпнозована. М-Бот. Зореліт, здатний мислити і з легкістю зламувати нашу систему комунікації. А раптом... А раптом я ремонтую крелла? Чому це ніколи не спадало мені на думку? Як я могла бути такою сліпою й не помічати очевидного?
У нього є кабіна, подумала я, всі написи в якій виконано англійською мовою. Там є все необхідне для пілота. А ще він стверджує, що не може літати сам.
А що, як він хитрує? Хоч і казав, що не вміє брехати, та, окрім слів, інших доказів я не мала. Я...
— Дзиґо, — окликнув мене Кобб, стаючи біля тренажера. — Ти що, також застудилася?
Я похитала головою:
— Просто забагато інформації.
Кобб гмикнув:
— Не виключено, що це неперевірені відомості. Відколи ми втратили архів, більшість того, що нам відомо про колишні часи — це чутки й легенди.
— Можна розказати це Недду, коли він повернеться? — запитала я.
— Він не повернеться, — відказав Кобб. — Сьогодні вранці адміралка виключила його з курсу.
— Що? — здивувалася я. — Він сам попросився?
— Він не явився на навчання, Дзиґо.
— Але ж... Його брати...
— Неспроможність контролювати емоції, включно з горем, є ознакою непридатності для служби. Принаймні так вважають Залізнобока і керівництво СОНу. Як на мене, те, що Недд вибув, — навіть на краще. Однаково він занадто розумний для цього діла.
Він пошкандибав геть з аудиторії. Я важко опустилася в крісло. Отже, нас залишилося шестеро. А коли неспроможність вгамувати емоції стала причиною виключення одного з нас, то... Що вже про мене казати? Я відчувала на собі непідйомний тягар: втрата друзів, тривога через М-Бота, голоси, які тихенько нашіптували мені, що я боягузка.
Моє життя було суцільною боротьбою, в якій я раз за разом доводила всім, що зможу літати і бути не гіршою за решту. Куди ж поділася вся моя впевненість? Мені завжди здавалося, що коли в мене все вийде і я потраплю сюди, то більше не почуватимуся самотньою.
Сягнувши в рюкзак, я дістала передавач:
— М-Боте, ти тут?
— Підйомне кільце: в нормі, але замало енергії. Двигуни: ушкоджені. Цитонічний гіперприскорювач: ушкоджений. — Він замовк. — Це означає «так», якщо ви не зрозуміли. Я тут, бо не можу нікуди піти.
— Ти чув нашу розмову?
— Так.
— І?
— І мушу визнати, що одночасно проводив розрахунки ймовірності того, чи в тій будівлі ростуть гриби, бо розмова ваша — типово для людей — була трохи нуднувата. Але не повністю! Тому не треба...
— М-Боте, ти крелл?
— Що? Ні! Звісно, що я не крелл. Звідки ви це взяли? Як ви могли подумати... Стривайте, розраховую. О, тепер розумію. Ви вважаєте, що оскільки я штучний інтелект, як, ймовірно, і крелли, то повинен бути одним із них.
— Погодься, це досить підозріло.
— Якби міг, я образився б, — сказав він. — Може, мені варто б називати вас коровою, позаяк у вас також чотири кінцівки, ви складаєтеся з плоті й володієте рудиментарною біологічною здатністю до мислення.
— А ти сам знав би, якби був креллом? — спитала я. — Може, ти це просто забув.
— Я це знав би, — підтвердив він.
— Ти не пам’ятаєш, як опинився на Детриті, — зауважила я. — У тебе збереглося лише одне зображення твого пілота — якщо це направду він. Ти майже нічого не пригадуєш про мій вид. Ану ж ти ніколи цього і не знав? Що коли твій банк пам’яті заповнений лише тією інформацією, яка відома креллам про нас, а решту ти вигадав сам?
— Запускаю нову програму, — відказав він, — для правильного висловлення обурення. На це знадобиться деякий час. Дайте мені кілька хвилин.
— М-Боте...
— Секунду. Терпіння, Спенсо, — велика чеснота.
Я зітхнула і почала збирати речі. Відчувала спустошення. Порожнечу. Страху не було. Я ж бо купалася в полум’ї битви й розкошувала серед смертельного голосіння ворога. Страх був мені невідомий. Але глибоко всередині я... непокоїлася. Виключення Недда зачепило мене більше, ніж я могла очікувати.
Закинула на плече рюкзак, почепила йому на бік передавач, попередньо налаштувавши, щоб, коли на зв’язок зі мною вийде М-Бот або ще хтось, блимнула лампочка. Не хотілося, щоб зореліт зненацька запатякав, поки я буду в коридорі. Хоча тривога моя була безпідставна. У будівлі не було ні душі. Кобб відпустив нас пізніше за всіх, тому інші кадети вже давно були на вечері. На свинцевих ногах чалапаючи до виходу, я не помітила в коридорі охоронців чи іншого персоналу.