— Але що, як я забуду потрібний матеріал?
— П’ять основних видів розвороту?
— Задній, Альстромівська петля, подвійний переворот, розворот на крилі, Імбанівський розворот.
— Яка джі-сила за стандартами СОН для порогів перевантаження при різних маневрах?
— Десять джі на підйомі або при крені, п’ятнадцять — при русі вперед, чотири — при пікіруванню.
— Тип прискорювача винищувача «Поко»?
— Якої моделі?
— Сучасної.
— А-19. Так, Спенсо, це все я знаю, але що, як цих запитань на іспиті не буде? Ану ж мені трапиться щось, чого ми не вчили?
На цих словах я відчула, як у мені сіється зерня сумніву. Ми хоч і складали пробні іспити, але іспит на пілота міняли щороку. Звісно, там будуть запитання про прискорювачі, будову винищувача і маневри, але до цього списку можуть додати що завгодно з усієї програми, яку ми вивчали в школі.
І хоч я прогулювала уроки аж надто часто, та не думала, що мені варто хвилюватися. Он Беовульф точно не хвилювався б. Упевненість — мати героїзму.
— А я от знаю, що складу іспит, — сказала я. — Ми з тобою, Ріку, станемо найкращими винищувачами Сил Оборони Нескорених. Ми битимемось так завзято, що, завбачивши нас, крелли верещатимуть настільки пронизливо, аж від їхнього крику здригатимуться небеса!
Рік пересіпнувся.
— Перегнула? — спитала я.
— Звідки ти цього набралася?
— Просто мені здається, так цілком міг би сказати Беовульф.
На тому Родж повернувся до навчання. Мені теж варто було б трохи повчитися, але я стомилася навчатися, намагатися запхати собі в голову знання, і вже не могла дочекатися, коли на практиці перевірю все, що знаю.
Та, на жаль, на нас чекала ще одна лекція. Я чула, як інші учні перемовляються між собою, але не готова була терпіти їхньої тупості. Натомість я заходилася крокувати класом, як той звір у клітці, аж тут до мене, разом із водопровідником Альфіром, підійшла місис Вміїр.
На ній була яскраво-зелена спідниця, а блузку прикрашав срібний кадетський значок — знак визнання її досягнень. Видимо, у льотному училищі вона облажалася — інакше відзнака була б золота, — одначе це було не такою вже й рідкістю. Тут, у Вогненній, навіть кадетський значок слугував ознакою великих досягнень, він надавав місис Вміїр право носити особливий одяг і отримувати привілеї в розподілі провізії.
Та вчителька з неї була непогана: до мене вона ставилася майже так само, як до інших учнів, і майже ніколи не сварила. Мені вона навіть подобалася — хай її доця й була втіленням чистого зла, придатна хіба для того, щоб її вбити, а з тіла виварювати чародійні зілля.
— Спенсо, — звернулася до мене місис Вміїр, — громадянин Альфір хоче з тобою поговорити.
Я підготувалася до запитань про свого батька. Усі завжди хотіли послухати, як воно — бути донькою боягуза? Чи соромно мені? Чи хочу я змінити своє прізвище? Такі запитання найчастіше ставили мені ті, котрі вважали себе співчутливими людьми.
— Я чув, що ти дослідниця, — промовив Альфір.
Я відкрила була рота, щоб сказати щось ядуче, але тут же заткалася. Що?
— Ти часто ходиш у печери, — провадив він. — Ти там полюєш?
— Ну, так, — відказала я. — На щурів.
— Нам потрібні такі, як ти, — сказав Альфір.
— У каналізації?
— Багато машин, які ми обслуговуємо, розташовані в дальніх печерах. На вилазки до них нам потрібні такі відчайдухи, як ти. Якщо тобі потрібна робота, ми готові запропонувати її тобі.
Робота. У каналізації?
— Я піду в пілоти, — випалила я.
— Іспит на пілота дуже складний, — мовив Альфір, зиркаючи на вчительку, — його мало хто складає. А я пропоную тобі гарантоване місце. Ти впевнена, що тобі це не цікаво?
— Так, дякую.
Альфір знизав плечима і пішов геть. Місис Вміїр зміряла мене поглядом, похитала головою і також пішла — привітатися з новим лектором.
Я сперлася на стіну, схрестивши руки на грудях. Місис Вміїр знала, що я хочу в льотне училище. Чого ж тоді подумала, ніби я прийму таку нікчемну пропозицію? Навряд Альфір знав би щось про мене без її підказки. То в чому ж річ?
— Тобі не дозволять вступити в училище, — промовив голос десь ізбоку.
Я повернула голову й побачила, що то до мене підійшла Діа. Чорняве дівча сіло на підлогу під стіною. І чого то вона не тріпається з іншими дівчатами?
— Нікуди не подінуться, — відрізала я. — Записатися на іспит має право кожен.
— Записатися може кожен, — погодилася Діа, — але комісія сама обирає, хто проходить далі, і вибір їхній не завжди справедливий. Дітей Перших Громадян приймають автоматом.
Я зиркнула на картину з Першими Громадянами, що висіла на стіні. Такі були в кожному класі. Так, їхніх дітей у льотне училище приймали автоматом, бо вони на те заслужили тим, що їхні батьки билися у Битві за «Альту».