— Я там ще жодного разу не наблювала, — додала Веремія, — і це, на мою думку, якось неправильно.
— А ще Веремія навчила нас грати у волбол, — мовила Кіммалін. — Дуже весело дивитися, як вона грає з хлопцями. Її присутність — завжди виклик для їхнього самолюбства.
— Іншими словами, дуже радісно, як вона взуває Недда, — пояснила ФМ. — Він так смішно біситься щоразу...
Вона затнулася, явно зрозумівши, що вже ніколи не побачить його гри.
У шлунку мені закрутило. Плавання. Стрільба по мішенях. Спорт? Звичайно, я знала, що пропускаю, але чути це було...
— Втім, сьогодні на нас там не чекатимуть, — сказала Кіммалін. — Ми ж похворіли. Але ми знайдемо чим повеселитися, Дзиґо! Можемо теревенити хоч цілу ніч.
— Про що? — спитала я.
— Про нормальні речі, — знизавши, кинула ФМ.
І що воно таке ті нормальні речі?
— Типу... про хлопців?
— Зорі милі, та ні ж бо, — мовила Веремія, дістаючи з полиці якусь річ. Це виявився альбом із замальовками різних маневрів винищувачів. — Про стратегії ведення бою!
— Веремія все ніяк не заспокоїться, поки не вигадає якийсь маневр на свою честь, — кинула ФМ. — Ми гадаємо, що маневр імені Веремії повинен точно складатися з кількох петель. Як-от на п’ятнадцятій сторінці.
— Ненавиджу петлі, — сказала Веремія. — Той маневр треба назвати на честь Скритної. Бо він звивистий, як квіточка.
— Не мели дурниць, — відказала Кіммалін. — Зайди я в таку петлю, то ще сама об себе розіб’юся.
— Невіддільним елементом маневру імені Скритної є засипати ворога не лише щільним вогнем із гармати, а й компліментами, — весело докинула ФМ. — «Ой, ти так гарно вибухаєш! Тобі є чим пишатися. Молодець!»
Моя напруга поступово спала, поки дівчата показували мені маневри, які вигадали самі. Назви були, звичайно, жахливі, зате сама розмова лилася так невимушено, захопливо і... напрочуд дружньо. Врешті дійшла моя черга, і я намалювала в альбомі схему надзвичайно складного маневру — чогось середнього між Альстромівською петлею і подвійним розворотом на крилі.
— І найбожевільніше тут те, що вона таки зможе його виконати, — сказала ФМ.
— Ага, — додала Кіммалін. — Може, краще тоді маневром Скритної назвати зліт, бо це єдине, що я роблю без помилок?
— У тебе все добре виходить, — заспокоїла її Веремія.
— Я найгірша в групі.
— Зате стріляєш найвлучніше.
— Від чого нема ані найменшого толку, бо мене вб’ють ще до того, як я встигну навести гармату.
Не відриваючи руки від альбому, я гмикнула і перегорнула сторінку:
— Скритна — майстерна снайперка, ти, Вереміє, першокласно відловлюєш креллів, а ФМ — неперевершено ухиляється від ворожого вогню.
— Зате навіть у гору влучити не можу, — мовила ФМ. — Оце якби об’єднати б нас усіх, то вийшов би один чудовий пілот.
— То, може, спробуємо якось? — кинула я, продовжуючи малювати. — Кобб каже, що крелли завжди обирають тих, хто виділяється. Визначивши того, хто, на їхню думку, може бути командиром загону, вони зосереджують всі сили на ньому.
— Так, — зацікавилася Веремія, сівши на ліжку, — і до чого ти ведеш?
— До того, що коли вони направду машини, то можуть мати алгоритм знищувати передовсім командирів. Ця настанова настільки застрягла в їхніх механічних мізках, що вони виконуватимуть її, чого б це їм не коштувало.
— Звучить це якось трохи фантастично, — сказала ФМ.
Я зиркнула на свій рюкзак, на якому висів передавач. На ньому блимала лампочка: М-Бот намагався зв’язатися зі мною. Либонь, хотів попросити грибів.
— Так от, — продовжила я, повертаючись до замальовки. — Ану як ми відволічемо креллів на когось одного з нашої команди? Якщо вони зосередяться на ФМ, котра найкраще з нас ухиляється, то не чіпатимуть інших. Тим часом Скритна може знімати їх по одному, а Веремія — стерегти її й відганяти всіх, хто полізе до нашої снайперки.
Дівчат моя ідея зацікавила. Веремія енергійно закивала, але ФМ похитала головою:
— Не думаю, що потягну це, Дзиґо. Так на хвіст мені може впасти кількадесят ворожих кораблів. Мене точно зіб’ють. Але... це може бути до снаги тобі.
— Ти — найкраща серед нас, — погодилася Скритна, — ще й не боїшся нічого.
Я припинила малювати і подивилася на майже завершену схему, на якій винищувач Скритної знімав креллів з периметра поля бою, а за одним з наших винищувачів ганяється десятеро ворожих. Цікаво, як воно — сидіти в кабіні в момент, коли за тобою несеться десяток ворогів? І одразу мене накрили мрії про захопливу, драматичну битву. Вибухи, шал, слава!
Та в ту таки мить всередині мені пролунав голос. Тихенько, серйозно він прошепотів: «Дзиґо, це — не реальність. Насправді тебе охопить справжній жах».