— Досі не віриться, що тобі дозволили взяти всі ці штуки, — сказала я, повільно проводячи променем світла по свіжонанесеному шару.
— Після моїх креслень атмосферних ковшів керівництво було готове одразу призначити мене головою відділу, — відказав Рік. — Тож ніхто навіть не затнувся, коли я попросив узяти ці штуки додому, щоб «розібрати їх і подивитися, як вони працюють». Мене там вважають генієм з еклектичним підходом до роботи.
— І тобі це анітрохи не лестить? — спитала я. — Ріку, та сама ця технологія здатна врятувати цілий СОН.
— Знаю, — мовив він. — Просто, розумієш... краще я був би справжнім генієм.
Я поставила ліхтар на землю, щоб трохи перепочили руки.
— Ріку, ти серйозно? — Я махнула на крило М-Бота, яке, свіжозалатане, виблискувало як новеньке. — Тобто, ти хочеш сказати, що самостійний ремонт технологічно просунутого зорельота в закинутій печері з мінімумом інструментів — не геніальна робота?
Рік відступив на крок, підняв захисні окуляри і оглянув свою роботу. Затим усміхнувся:
— Має класний вигляд, скажи? А буде ще кращий, коли закінчимо з цією частиною. То як? — підняв він оприскувач.
Я зітхнула, потягнулася і знову взяла до рук ліхтар. Рік почав обробляти останній сектор крила, і я неквапно рушила за ним.
— То тепер ти інколи ночуватимеш у гуртожитку? — запитав він за роботою.
— Ні. Не можна наражати інших на небезпеку. Це суто між мною та Залізнобокою.
— А я досі думаю, що ти занадто перебільшуєш її слова.
Я примружила очі:
— Залізнобока — войовниця, котра розуміє, що не виграє цю війну, просто розбивши мене. Для перемоги їй потрібна моя деморалізація, щоб мати підстави називати мене боягузкою, так само як вона оце оббріхує мого батька.
Якийсь час Рік працював мовчки, і я вже подумала, що розмову вичерпано. Обережно заливши ущільнювач в шов під кабіною, він таки промовив тихо:
— Спенсо, це все чудово, але... ти ніколи не замислювалася, що робитимеш, якщо раптом виявиться, що ти помиляєшся?
Я стенула плечима:
— Коли я помилилася, вона мене викине. З цим я вже нічого не вдію.
— Я не про адміралку, Спенсо, а про твого батька. Що, як... ну, сама знаєш... Що, як він справді втік?
— Мій батько не боягуз.
— Але...
— Мій батько не боягуз! — з притиском повторила я.
Відвернувшись від своєї роботи, Рік заглянув мені у вічі. Погляд, яким я його огріла, прицитькнув би кого завгодно, але він таки витримав його напір.
— А я що? — запитав він. — По-твоєму, я — боягуз?
У мені закипіла, але миттю вгамувалася, лють.
Повернувшись до роботи, Рік продовжив:
— Просто ти кажеш, що як підеш добровільно, це буде доказом того, що ти боягузка. А я он сам пішов. Значить, я — боягуз. Гіршого годі й уявити.
— Ріку, це інше.
— А Кобб теж боягуз? Ти ж прекрасно знаєш, що він катапультувався, коли його підбили. Його ти назвала б боягузом в очі?
— Я...
Рік закінчив заливати чорним ущільнювачем останню секцію корпусу, відійшов і, похитавши головою, поглянув на мене:
— Знаєш, Дзиґо, напевно, твоя правда. Може, історія зі зрадою твого батька — справді змова. Або ж, може бути, він просто злякався. Він же був людиною і міг повестися, як чинять інколи всі. Можливо, проблема якраз таки в тому, що цю історію занадто роздули.
— Я не зобов’язана це вислуховувати, — гаркнула я, поставила лампу і пішла геть, хоча єдиним місцем, куди я могла піти, був інший край печерки.
— Дзиґо, ти не можеш так просто піти й не слухати мене, — промовив Рік у мене за спиною. — Ця печера не більше двадцяти метрів завширшки.
Я сіла. Біля мене, імітуючи моє роздратоване зітхання, присвиснула Слимачка. Як завше, я не помітила, коли вона приповзла до мене. Часом мені бувало страшно від того, що вона пересувається лише тоді, коли цього ніхто не бачить.
Судячи зі звуку, Рік підняв лампу і доконопатив решту корпусу сам. Увесь час, що він працював, я сиділа до нього спиною.
— Психуй скільки влізе, — кинув він. — Можеш навіть побити мене, як тобі від того полегшає. Але задумайся. Бо поводишся ти так, ніби робиш усе на зло адміралці та флоту. Може, не треба давати їм за тебе визначати, де твоя перемога, а де — поразка?
Я гмикнула:
— Ти кажеш, як ФМ.
— То вона не лише симпатична, але й розумна?
Я обернулася:
— ФМ? Симпатична?
— В неї гарні очі.