Я аж рота роззявила.
— Що? — перепитав він, шаріючись.
— Ти не м’явся, не затинався, як вчинив би звичайно Родж, — сказала я. — Що ти зробив із Роджем, креллівський ти шпигуне?
— Що? — перепитав М-Бот, вмикаючи підсвітку на крилах. — То Родж — крелл.
— Сарказм, — відповіли ми в унісон.
Закінчивши конопатити корабель, Рік поклав лампу і подивився на мене:
— Тільки їй не говори, що я це казав. Вона, либонь, уже й забула, хто я. — Трохи повагавшись, уточнив: — Правда ж?
— Ну звісно, що правда, — збрехала я.
Рік ще раз усміхнувся. Він був зовсім інший: дуже впевнений. Що сталося з ним за ці два місяці?
Бо знайшов заняття до душі, збагнула я, дивлячись, як він, обпершись руками об коліна, задоволено оглядає наново пофарбований корпус М-Бота. Мушу визнати, зореліт мав приголомшливий вигляд.
Усе життя ми з Ріком мріяли про службу в СОН. Але що він там казав, коли вирішив покинути навчання: «Це твоя мрія. А я просто тебе підтримував?»
Він вчинив правильно, вирішивши не ставати пілотом. Я це розуміла. Але от, чи до кінця?
Я встала, підійшла до нього й обійняла.
— Ріку, ти не боягуз, — сказала я. — Це я дурна, що образила тебе. Подивись тільки на те, що ти тут сам зробив. Це не просто добре. Це, трясця його матері, неймовірно.
Він вишкірився від вуха до вуха.
— Ну, це ми дізнаємося, коли ти піднімеш його в небо. — Подивився на годинник. — Ще маю трохи часу подивитися на ваш зліт.
— Зліт? — отетеріла я. — Тобто, він готовий до польотів? Він справний?
— М-Боте, базовий звіт про технічний стан! — наказав Рік.
— Підйомне кільце: в нормі. Система життєзабезпечення пілота: в нормі. Контроль управління й маневреності: в нормі. Щит: в нормі. Світловий гарпун: в нормі.
— Очманіти! — вигукнула я.
Зі справними підйомним кільцем і маневровими двигунами я могла піднятися в повітря і трохи політати — хоч і на невисокій швидкості.
— Однак у нас досі немає двигуна і гармат, — зауважив Рік. — Я не наважуся виготовити їх, навіть зі своєю новою репутацією в інженерному відділі.
— Двигуни: несправні, — додав М-Бот. — Гармати: несправні. Цитонічний гіперприскорювач: несправний.
— А ще я не розумію, як ви звідси виберетеся, — промовив Рік, оглядаючи склепіння. — М-Боте, як ти сюди потрапив?
— Вочевидь, телепортувався, скориставшись цитонічним гіперстрибком, — відказав робот. — Щоправда, я не пригадую, як він діє. Знаю тільки, що завдяки йому можна подорожувати галактикою на понадсвітловій швидкості.
Я крутнулась до Ріка:
— А його можна полагодити?
— Єдине, що я можу сказати — це те, що він не поламаний. Його просто нема, — мовив Рік. — Дані діагностики показують, де повинен стояти цей його цитонінчий гіперприскорювач, але все, що я знайшов на тому місці — це порожня коробка з дисплеєм. Хтось вийняв механізм, чим би той не був.
Цікаво. Може, його зняв попередній пілот?
Рік розгорнув свої записи і підізвав мене подивитися.
— Я майже впевнений, що мені вдалося полагодити маневрові двигуни, — промовив він, показуючи на схему. — Але попроси його не вимикати запис діагностики, щоб я бачив, що все точно в нормі. — Перегорнув сторінку. — А коли переконаємося, що він може нормально літати, я розберу систему активації щита. Судячи з його характеристик, він явно здатен витримувати утричі більше навантаження, ніж сонівські. Мене цікавить його конструкція.
Я залибилася:
— Ти точно станеш найпопулярнішим інженером-конструктором.
— Так, але це якщо керівництво нічого не запідозрить. — Повагавшись, Рік тихенько додав: — Я ще був спробував подивитися на механізм його штучного інтелекту, але він не дозволив відкрити корпус. Пригрозив навіть, сказав, що пустить струм. Каже, що будова цього та деяких інших пристроїв — секретна інформація. А це стелс-система та технологія зв’язку — дуже важливі речі. Дзиґо, щоб реально допомогти СОНу, нам знадобляться фахівці, які розберуть корабель і проаналізують його будову. Сам я з таким завданням не впораюся.
Всередині мені щось скрипнуло, як незмащені шестерні. Я подивилася на М-Бота.
— Він застеріг: якщо ми його здамо, він запустить самознищення системи, аби не відступати від наказу старого пілота, — сказав Рік.
— Може, мені вдасться його вмовити?
— На нього не діють ніякі вмовляння, — сказав Рік, зиркаючи на зореліт, щоби знову помилуватися результатами своєї роботи.
Корабель був чудовим: чистий, свіжопофарбований, лискучий, небезпечний. Попри порожні пази для гармат — по дві на кожному крилі — й відсутній двигун, він мав бездоганний вигляд.