2 березня Олександр Турчинов, на той час виконувач обов’язків президента України, своїм наказом призначив Ігоря Коломойського головою Дніпропетровської обласної держадміністрації. За словами Коломойського, він сам запропонував призначити себе на цю посаду. 14 квітня Дніпропетровська обладміністрація з ініціативи Коломойського почала формування батальйону спеціального призначення «Дніпро» для захисту області від російських диверсантів. Заступник Коломойського Геннадій Корбан на прес-конференції, присвяченій початку набору добровольців до батальйону «Дніпро», попередив «зелених чоловічків», які напередодні захопили адміністративні будівлі в Донецьку та Луганську, що на Дніпропетровщині зібралася команда не з боязких і в разі спроби захоплення підрозділів СБУ та МВС по загарбниках буде відкрито вогонь на ураження: «Усі, хто захоче влаштувати війну в (Дніпропетровській) області, повинні знати, що Дніпропетровськ стане для них другим Сталінградом, тільки в цій битві виграє український народ».
На початку квітня Коломойський став героєм загальнонаціональних ЗМІ, оголосивши про винагороду для населення за здачу владі «проросійських сепаратистів» і зброї. Бізнесмен пообіцяв виплачувати по 1000 доларів США за кожен зданий автомат, 1500 доларів за кулемет, 2000 доларів за гранатомет і 10 000 доларів за кожного впійманого російського найманця чи диверсанта. На кінець квітня 2014-го Коломойський виплатив винагороду за 8 упійманих сепаратистів і кількадесят одиниць зброї, після чого в Україні навіть набув популярності анекдот:
«З огляду на оголошення винагороди за російсько-фашистських окупантів відомо про перші випадки обдурювання й ошуканства.
Увага всім:
фашистів відловлюють у Росії та привозять до України силоміць;
фашисти здаються самі та просять переслати гроші рідним на Батьківщину;
фашистів розтинають надвоє та здають половинки до різних відділень „Приватбанку“, виправдовуючись тим, що „друга половинка десь загубилася“!
Громадяни, будьте пильними: вищеназвані дії підпадають під статтю кримінального кодексу України про незаконні махінації та караються грошовим штрафом!
Генеральна прокуратура України».
У червні 2014-го Ігор Коломойський запропонував Верховному Головнокомандувачу України Петрові Порошенку побудувати укріплену стіну вздовж кордону з Росією на території Донецької, Луганської та Харківської областей (на той момент кордон у Донецькій і Луганській областях контролювали українські прикордонники). «Мирну Фінляндію від Сталіна врятувала „лінія Маннергейма“. Таку лінію повинна звести й Україна, щоб захистити себе від Путіна», — сказав олігарх. Проект передбачав побудову на кордоні суцільного металевого паркану з високоміцної сталі. Прилеглі до паркану смуги землі планували перегородити ровами та колючим дротом. Ширина та глибина ровів забезпечувала б їхню непрохідність для автотранспорту та бронетехніки. Якби «лінію Коломойського» збудували, Збройні сили України могли б ефективно відсікти терористів від російських баз і зупинити приплив найманців, зброї та боєприпасів. На жаль, після російської інтервенції в серпні 2014-го, через яку Україна втратила контроль над ділянкою кордону протяжністю щонайменше 400 кілометрів, проект втратив свою актуальність.
Після перемоги Петра Порошенка на президентських виборах, парламентських перевиборів і формування нового Кабінету Міністрів Ігор Коломойський залишається на посаді голови Дніпропетровської облдержадміністрації.
Пригадаймо, як у середині 90-х українські олігархи, зосередивши у своїх руках колосальні грошові активи та де-факто контролюючи певні регіони країни, почали шукати способи формалізації влади як логічного шляху подальшого збагачення та розширення сфери впливу і без того немалих фінансових імперій. Більшість промислових магнатів не балотувалася до парламенту, а контролювали депутатські фракції. Окремі олігархи все ж намагалися стати або протягом певного періоду виконували обов’язки народних депутатів (Фірташ, Ахметов), а також обіймали міністерські чи найвищі адміністративні посади (Тігіпко, Клюєв, Льовочкін та ін.). Після узурпації влади донецьким кланом на олігархів перетворювалися в неймовірно стислі строки — вже після приходу до влади. Власне, проти такої політичної системи (системи, що забезпечувала злиття олігархії й адміністративних управлінців) і були спрямовані виступи на Майдані протягом зими 2013–2014 років.