Починалася холодна війна. Протистояння між США і СРСР наростало. Сталіну повсюди ввижалися іноземні агенти, що стало причиною нового витка «війни проти своїх». Із 1947 до 1950 року з Вірменської РСР виселили понад 100 000 азербайджанців. 1949-го до Сибіру відправили понад 20 000 естонців, 42 000 латишів, 32 000 литовців. За одну ніч — із 6 на 7 червня 1949-го — із Молдавії вивезли 35 050 людей. Наприкінці 40-х репресії поступово набули антисемітського характеру. У січні 1948-го за особистим наказом Сталіна співробітники МДБ СРСР убили всесвітньо відомого театрального режисера Соломона Міхоелса. Того ж року заарештували кількох відомих євреїв-лікарів за звинуваченням у створенні терористичної групи та змові проти партійного керівництва (так звана «справа лікарів»). 1949-го у цій фанатичній боротьбі з іноземними розвідками Соломона Лозовського та ще кількох чоловік із ініціативного комітету щодо створення єврейської автономії заарештували (1952-го після розгляду в суді справи Єврейського антифашистського комітету їх розстріляли як ворогів народу). Того ж 1949-го Поліну Жемчужину заслали на Колиму, до Кустанайської області, навіть Молотов не зміг допомогти дружині. І тоді Сталін наказав заселити Крим росіянами. До Криму рушили переселенці з Тамбовщини, Вологодщини, інших регіонів Росії. Росіяни передусім заселили покинуті татарами житла. Сіяти хліб і вирощувати виноград вони, на жаль, не вміли — суха кримська земля стала для переселенців непосильним тягарем. 1947 рік узагалі видався неврожайним: в Україні панував голод, тож Крим голодував. Через нестачу води для зрошення на голодному пайку опинився навіть Чорноморський флот. Проблеми із продовольством у Криму тривали до 1953 року — смерті Сталіна.
1954-го в СРСР святкували 300-річчя «возз’єднання» Росії з Україною, на честь чого наступник Йосипа Сталіна Микита Сергійович Хрущов, чудово розуміючи територіальну й економічну відірваність Криму від Російської Федерації, ухвалив рішення про перехід Криму до України. Рішення легітимізували Верховні Ради РРФСР та УРСР.
А тепер найважливіше: такий перехід не був безвідплатним.
За Кримську область Російська Федерація зажадала від України відповідної компенсації і землею, і людськими ресурсами. Унаслідок переговорів Україна віддала Росії частини територій Сумської, Харківської та Луганської областей, сумарна площа яких приблизно дорівнювала території Криму. Віддала разом із українськими жителями. На відібраних в України землях у Російській Федерації постала нова — Білгородська — область, якої до війни не існувало.
Обмін вийшов украй нерівноцінним. Крим — станом на 1954 рік аж ніяк не російський — сидів без хліба та води, його поступово заселяли росіяни. Щоб освоїти кримську землю та зробити її придатною для сільського господарства, Україні довелося побудувати Кримський канал від Дніпра, через кримські степи, до Сімферополя, Севастополя та курортних міст на південному березі півострова. Далі в Криму (як і на решті території України) більшовики зініціювали насильницьку русифікацію. І навіть це ще не все — Міністерство оборони СРСР відвело Крим під поселення морських офіцерів усіх флотів Радянського Союзу, що виходили на пенсію. За три-п’ять років до виходу на пенсію на Чорноморський флот переводили всіх бажаючих офіцерів, які після завершення служби осідали в Криму незалежно від того, в якій частині Радянського Союзу починали військову кар’єру. Зрештою Крим російським не став, хоча росіян у ньому відчутно побільшало.
Цікаво, що в аналогічний спосіб радянське керівництво намагалося приєднати Калінінградську область до Литовської РСР. Після закінчення війни й аж до 1980-х таких спроб було декілька. Однак на відміну від Верховної Ради УРСР, яка без нарікань прийняла «подарунок» Російської Федерації та навіть закріпила належність Криму та міста Севастополь у Конституції УРСР 1978 року, литовське керівництво вперто відмовлялося приєднувати до своєї країни заселену росіянами область. Далекоглядності литовців можна тільки позаздрити. Уявіть, що було б, якби Росії все ж удалося заштовхати Калінінградську область до складу Литовської РСР. Сучасна Литва мала б у своєму складі масивний баласт у вигляді щонайменше мільйона російськомовних громадян, які будь-якої миті могли взятися за зброю через те, що їм перехотілося чути поряд себе литовську мову або раптом закортіло до Росії.