Результат кримського «референдуму» не визнала жодна цивілізована держава світу. Рада Безпеки ООН оголосила його нелегітимним. Парламентська асамблея ОБСЄ назвала голосування «незаконним актом, результати якого не мають жодної юридичної сили». Визнавати «волевиявлення» під дулами автоматів відмовилися США, Канада, Європейський Союз і Туреччина. 27 березня 2014 року шляхом відкритого голосування на 80-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН було ухвалено резолюцію про підтримку територіальної єдності України та визнання незаконним приєднання Криму до Росії. За цілісність України виступили 100 держав. Проти проголосували лише 11 країн — напрочуд показова добірка, згадана в 1-му розділі: Вірменія, Білорусь, Болівія, Куба, КНДР, Нікарагуа, Судан, Сирія, Зімбабве та Венесуела. Навіть Казахстан, який попервах поставився із розумінням до «волевиявлення» кримського народу, під час фінального голосування на пленарному засіданні Генеральної Асамблеї утримався.
Та все це не мало значення для Володимира Путіна. Ще 28 лютого депутат російської Держдуми Сергій Миронов вніс на розгляд законопроект про спрощення процедури прийняття нових суб’єктів до складу Російської Федерації. До цього згідно із чинним російським законодавством прийняття нового суб’єкта ставало можливим зі згоди і Росії, і держави, у складі якої знаходиться територія, яку планують приєднати до РФ; причому ініціатива повинна належати саме державі, від якої територію відторгають. Депутати Держдуми швидко «підтасували» процедуру під «кримську ситуацію». Тепер, за новим російським законодавством, для приєднання нового регіону до Росії достатньо лише звернення його органів влади та результатів місцевого референдуму, однак зовсім не потрібно згоди держави, частиною якої є цей регіон.
Через два дні після «референдуму», 18 березня 2014 року, у Георгіївській залі Великого кремлівського палацу Володимир Путін підписав договір про прийняття Республіки Крим до складу Російської Федерації й утворення в ній нових суб’єктів. З боку так званої Республіки Крим угоду підписали Сергій Аксьонов, Олексій Чалий і Володимир Константинов (кримський олігарх, голова Верховної Ради Криму, офіційно — найбагатша людина Автономної Республіки Крим).
Ще одна об’єктивна та дуже неприємна особливість гібридної війни: агресор ні з ким ні про що не домовляється та ставить світову спільноту перед уже звершеним фактом. Попри всі резолюції, попри заклики одуматися та заяви про «стурбованість ситуацією», анексія Криму відбулася. Росія, скориставшись правом сильного, прикрившись фіговим листочком сміховинних вигадок про кровожерливих «бандерівців» і загрозу життю російських громадян у Криму, демонстративно проігнорувавши і думку світових лідерів, і бажання значної частини жителів півострова, загарбала Автономну Республіку Крим для царювання там Володимира Путіна.
Захопленням Криму Путін втілив у життя мрію всіх авторитарних правителів — провів «маленьку переможну війну», що підняло його рейтинг у Росії до захмарних висот. На цьому все могло й скінчитися. Олег Назаров, мій колишній товариш із Москви, в якого я гостював протягом літа 2013-го та який у травні 2014-го, наслухавшись побрехеньок російського телебачення про звірства українських військових на Донбасі, писатиме про українців, що «убивать вас всех было бы проще», в перші дні після захоплення Криму заспокоював мене, запевняючи, що Росія далі не полізе: «Заспокойся, чувак, Крим „відтиснули“ — це все, що було треба. Нікому не потрібен ваш Донбас».
Утім, зупинятися Путін не мав наміру. Наступний етап російської інтервенції — повноцінна війна на сході України.
До продовження агресії Путіна підштовхнуло не лише бажання відірвати якнайбільший шматок від України та притаманні середньовічному світогляду мрії про розширення імперії, але й кричуща необхідність.
По-перше, Росії після підписання договору про введення Республіки Крим до складу федерації потрібно було терміново відвернути увагу світової спільноти від анексії, зробити щось таке, що примусило б лідерів країн розвинутого світу забути (або вдати, що забули) про проведений під дулами автоматів «референдум» і про кримінальника, який, сидячи поруч із Путіним у Георгіївській залі в Кремлі, підписав договір про входження Криму до РФ. Єдиний реальний спосіб — розпочати війну. Справжню війну — з трупами, біженцями, розбомбленими містами, а не які-небудь стихійні демонстрації із розмахуванням прапорами, скиглінням про утиски російської мови та закликами до повернення в СРСР. Війну на самісінькому кордоні з Європою.