1856-го економічно відстала, феодальна Російська імперія визнала свою поразку. Війну з турками закінчили підписанням Паризького мирного договору, в результаті якого Росію виперли із дунайських князівств, із Чорного моря та — дуже надовго — із європейської політики. Величезна країна лежала розореною, повсюди спалахували стихійні бунти. Микола І помер від горя та пневмонії 1855-го, незадовго до капітуляції. Його старший син Олександр ІІ під впливом поразки в Кримській війні, в умовах напруженої революційної обстановки, був змушений скасувати кріпацтво, провести земську, судову та військові реформи — словом, робити багато неприємних як на монарха речей, про які до війни ніхто не міг і мріяти. Хоч якось відновити втрачені на європейській арені позиції Росії вдалося аж через півтора десятиліття, коли російський князь і міністр закордонних справ Олександр Горчаков, скориставшись загостренням франко-прусського протистояння, допросився скасування обмежувальних статей Паризького мирного договору. Щоправда навіть після цього про Росію в Європі більше ніколи не згадували як про країну, що перемогла самого Бонапарта.
У короткостроковій перспективі Путін виграє протистояння з Україною, оскільки — повторюсь — світ поки що не знає, як належно відповісти на гібридну війну, а світові лідери вагаються, чи слід ставитися до Путіна та нинішньої Росії так, як ставляться до звичайних терористів. Путін захопив Крим і, попри економічні санкції та політичну ізоляцію, не має наміру відступати.
Однак у довгостроковій перспективі Путін програє, і за його програш росіянам доведеться сплатити страшну ціну. США та ЄС нарешті оговталися та почали активно діяти. Росія з її неефективною, нереформованою, залежною від цін на енергоресурси економікою потраплятиме у дедалі більшу залежність від зарубіжних технологій і капіталу, внаслідок чого неминуче перетвориться на затиснутого між трансатлантичним блоком на чолі з ЄС і США, з одного боку, і Китаєм, з іншого, економічного карлика без жодних надій на відновлення колишнього рівня ВВП у найближчі десятиліття так само, як колись Російська імперія після Кримської війни 1853–1856 років стала відсталою країною, на яку зважали лише з огляду на її територію.
Ще більш важливо, що вирішення конфлікту на сході України визначить подальший розвиток міжнародних відносин у ХХІ столітті. Від того, хто переможе на Донбасі, залежить: скотиться цивілізований світ назад до методів ХІХ століття чи — якщо Захід і Україна візьмуть гору над Путіним, примусять Росію відступити, послуговуючись винятково невійськовими засобами, — війни майбутнього будуть лише економічними.
Я вірю, що Україна та її союзники обов’язково переможуть і здолають агресора здебільшого за допомогою несилових методів. Щоправда, щоб дочекатися перемоги — саме такої, переконливої й остаточної, невійськової перемоги, — нам усім слід набратися терпіння.