— Я заберу її, коли все це скінчиться, — гукнув він. — Сподіваймося, що тобі не доведеться нею скористатися.
Старий Бейлі перехилився через край.
— Як я знатиму, що вже треба?
— Знатимеш, та й усе, — гукнув маркіз. — А щури розкажуть, що з нею робити. — Із тим він стрибнув через край даху й поїхав униз, тримаючись руками за ринви й карнизи.
— Якби ж то я ніколи не дізнався, ось що я скажу, — сказав Старий Бейлі сам до себе. А тоді його наздогнала думка. — Агой! — крикнув він до ночі й Сіті. — Не забудь про взуття й рукавичечки!
Плакати на стінах рекламували освіжаючі й оздоровчі солодові напої, екскурсії потягом до моря за два шилінги на день, патраний і вуджений оселедець, віск для вусів і крем для взуття. То були почорнілі від диму реліквії кінця двадцятих і початку тридцятих. Ричард недовірливо їх роздивлявся. Станція здавалася зовсім закинутою — то було забуте місце.
— Це справді станція «Британський музей», — визнав Ричард. — Але… але станції «Британський музей» ніколи не існувало. Це неправильно.
— Її закрили й запечатали десь у 1933 році, — сказала Дуері.
— Ото чудасія, — сказав Ричард. Він ніби йшов серед ожилої історії. Він чув звук потягів, що лунав у тунелі поблизу, й відчував подуви повітря, коли вони пролітали повз. — І багато таких станцій?
— Під п'ятдесят, — сказала Мисливиця. — Але потрапити на них нелегко. Навіть нам.
У тіні коло краю платформи щось заворушилося.
— Привіт, — сказала Дуері. — Як життя? — Вона присіла й нахилилася. На світло вийшов бурий щур. Він понюхав руку Дуері.
— Дякую, — весело сказала Дуері. — Я теж рада, що ти ще не померла.
Ричард підступив ближче.
— Ем, Дуері. Ти можеш сказати пацюкові дещо від мене?
Щур повернув голову до нього.
— Міс Вусики каже, що коли ти хочеш їй щось сказати, можеш звертатися до неї напряму, — сказала Дуері.
— Міс Вусики?
Дуері знизала плечима.
— Це буквальний переклад, — сказала вона. — Щурячою воно звучить краще.
Ричард не мав у цьому жодного сумніву.
— Ем. Привіт… Міс Вусики… Слухайте, була у вас одна з народу щуровустів, дівчина на ім'я Анестезія. Вона вела мене на ринок. Ми переходили в темряві той міст, і вона просто не вийшла з іншого боку.
Щур урвав його різким писком. Дуері почала нерішуче говорити, як синхронний перекладач.
— Вона каже… що щури не звинувачують тебе в її втраті. Твою провідницю… м-м-м… забрала ніч… як данину.
— Але…
Щур знову запищав.
— Іноді вони повертаються… сказала Дуері, — вона цінує твою стурбованість… і дякує тобі за неї.
Щур кивнув Ричарду блимнув чорними намистинками очей, а тоді скочив на підлогу й подріботів у темряву.
— Хороший щур, — сказала Дуері. Її настрій значно покращився відтоді, як вона отримала сувій. — Туди, нагору, — сказала вона, вказуючи на арку, надійно зачинену залізними дверима.
Вони підійшли до них. Ричард пхнув метал руками, але двері були зачинені з того боку.
— Схоже, вони запечатані, — сказав Ричард. — Нам знадобляться спеціальні інструменти.
Дуері раптом усміхнулася; її обличчя неначе освітилося. На мить її обличчя ельфи стало прекрасним.
— Ричарде, — сказала вона. — Моя родина — відкривачі. Це наш Дар. Дивись… — вона простягнула вперед замурзану руку й торкнулася дверей. Якусь хвилину нічого не відбувалося, а тоді з іншого боку дверей почувся гучний брязкіт, а з цього боку щось клацнуло. Дуері налягла на двері, і вони відчинилися, люто вискнувши іржавими завісами. Дуері підняла комір своєї шкіряної куртки й запхнула руки глибоко в кишені. Мисливиця посвітила ліхтариком у пітьму за дверима: там тягнулися в горішню темряву сходи.
— Мисливице? Прикриєш нас іззаду? — спитала Дуері. — Я піду попереду. Ричард може іти посередині.
Вона ступила кілька кроків сходами. Мисливиця залишилася де була.
— Міледі? — спитала вона. — Ми йдемо до Горішнього Лондона?
— Саме так, — сказала Дуері. — До Британського музею.
Мисливиця прикусила нижню губу, а тоді похитала головою.
— Я мушу залишатися в Спідньому Лондоні, — сказала вона. В її голосі чулося тремтіння. Ричард зрозумів, що це він уперше бачить, як Мисливиця виказує бодай якесь почуття, окрім її звичайної невимушеної компетентності й коли-не-коли — стриманого здивування.
— Мисливице, — спантеличено сказала Дуері. — Ти моя охоронниця.
Здавалося, Мисливиці це дається важко.
— Я охороняю тебе в Спідньому Лондоні, — сказала вона. — До Горішнього Лондона я йти не можу.