Містер Круп стиснув губи. Він склав руки, але знову опустив їх. Пробіг однією долонею по жирному волоссю. А тоді:
— Назви свою ціну, — сказав містер Круп.
Маркіз дозволив собі глибоко й майже нечутно зітхнути від полегшення. Можливо, він таки спроможеться прокрутити цю грандіозну оборудку.
— По-перше, три відповіді на три питання, — сказав він.
Круп кивнув.
— З обох боків. Ми теж отримаємо три відповіді.
— Справедливо, — сказав маркіз. — По-друге, безпечний вихід звідси. Ви погодитеся дати мені принаймні годину фори.
Круп живо закивав.
— Згода. Давай своє перше питання, — він не відривав погляду від статуетки.
— Перше питання. На кого ви працюєте?
— О, це легке питання, — сказав містер Круп. — І відповісти на нього легко. Ми працюємо на свого наймача, що бажає залишатися неназваним.
— Гм. Навіщо ви вбили родину Дуері?
— За наказом нашого наймача, — сказав містер Круп, і його усмішка ставала дедалі лисячішою.
— Чому ви не вбили Дуері, коли мали нагоду?
Перш ніж містер Круп устиг відповісти, містер Вандемар сказав:
— Бо вона потрібна жива. Вона єдина, хто може відчинити двері.
Містер Круп зиркнув на свого напарника.
— Отак, — сказав він. — Розкажіть йому геть усе, не стримуйтеся.
— Я теж хотів пограти, — пробурмотів містер Вандемар.
— Гаразд, — сказав містер Круп. — Ти свої три відповіді маєш, роби з ними що хочеш. Моє перше питання: чому ти її захищаєш?
— Її батько врятував мені життя, — чесно відповів маркіз. — Я так і не повернув йому цей борг. А мені більше подобається, коли послугу винні мені.
— У мене є питання, — сказав містер Вандемар.
— Як і в мене, містере Вандемар. Горішняк, Ричард Мейг’ю. Чому він подорожує з нею? Чому вона це дозволяє?
— Сентиментальність з її боку, — сказав маркіз де Карабас. Сказавши це, він задумався, чи це вся правда. Він почав гадати, чи було в тому горішнякові щось більше, ніж бачили очі.
— Тепер я, — сказав містер Вандемар. — Яке число я загадав?
— Перепрошую?
— Яке я загадав число? — повторив містер Вандемар. — Від одного до хтозна-скільки, — підказав він.
— Сім, — сказав маркіз.
Це справило враження на містера Вандемара, і він кивнув. Містер Круп почав:
— Де… — але маркіз похитав головою.
— Все-все, — сказав він. — Не будьмо такими жадібними.
У вологому підвалі запала хвилина цілковитої тиші. Тоді знову десь ляпнула вода й зашаруділа черва; маркіз же сказав:
— Година фори, не забувайте.
— Аякже, — сказав містер Круп.
Маркіз де Карабас жбурнув фігурку містерові Крупу, і той радо впіймав її, як залежна людина, що ловить пакетик з білим порошком сумнівної легальності. А тоді маркіз вийшов з підвалу, не озираючись.
Містер Круп доскіпливо оглянув фігурку, багато разів перекрутивши її в руках, як діккенсівський куратор Музею проклятих, що роздивляється центральний експонат. Він кілька разів на секунду висовував язика, мов змій. На його мертво-блідих щоках з’явився помітний рум’янець.
— О, чудово, чудово, — шепотів він. — Справді династія Тан. Їм по дванадцять сотень років, це найкращі керамічні фігурки, що коли-небудь бачив світ. Ця була створена руками Кай Луня, найпершого серед гончарів: рівноцінної їй не існує. Зверніть увагу на колір поливи, на відчуття пропорції, на життя… — Тепер він усміхався, мов немовля; невинна усмішка виглядала загубленою і спантеличеною на непривітному ландшафті обличчя містера Крупа. — Вона додає трохи чуда і краси цьому світові.
А тоді він надто широко вискалився, нахилив обличчя до фігурки й роздробив її голову зубами, дико трощачи й подрібнюючи, ковтаючи непрожовані уламки. Його зуби перетирали порцеляну на дрібний порошок, що притрусив нижню частину його обличчя.
Він упивався її знищенням, поринувши у стан божевілля й неконтрольованої жаги крові, як лисиця в курнику. А коли від статуетки лишився сам пил, він повернувся до містера Вандемара. Той здавався дивно розслабленим, майже млявим.
— Скільки ми пообіцяли йому дати?
— Годину.
— М-м-м. А скільки минуло?
— Шість хвилин.
Містер Круп опустив голову. Він провів пальцем по підборіддю й злизав з нього подрібнену глину.
— Рушайте за ним, містере Вандемар, — сказав містер Круп. — Дайте мені трохи більше часу, щоб посмакувати подію.