— Хто вони, брате Соболю? — погукав голос.
— Леді Дуері, донька лорда Портико з Дому Арки; Мисливиця, що охороняє її, і Ричард Мейг’ю, їхній супутник, — прошепотів брат Соболь розбитими губами. — Вони здолали мене в чесній бійці, брате Сажусе.
— Нехай підійдуть, — сказав голос.
Вони пішли за Мисливицею до мосту. На горбку того мосту на них чекав інший чернець — брат Сажус. Він був молодший і нижчий за першого зустрітого ними ченця, але одягнений так само. Його шкіра була насичено коричнева. Далі в жовтому тумані виднілися інші вбрані в чорне постаті. То й були Чорні браття, усвідомив Ричард. Другий чернець зирнув на їхню трійцю, а тоді зачитав:
Дуері виступила наперед. Вона облизнула губи й заплющила очі.
— Крутну раз головою… — сказала вона, міркуючи про себе. — Зубами я кривий… не стане пере… — Тоді її обличчям розтеклася усмішка. Вона глянула на брата Сажуса. — Ключ, — сказала вона. — Відповідь: ти ключ.
— Мудро, — визнав брат Сажус. — Ви пройшли два кроки. Залишився один.
З жовтого туману вийшов дуже старий чернець й обережно пішов до них, тримаючись однією вузлуватою рукою за кам'яне поруччя мосту. Дійшовши до брата Сажуса, він зупинився. Його очі були сизі й синьо-білі, непроникні від товстих катаракт. Ричарду він одразу сподобався.
— Скільки їх? — спитав він молодшого ченця глибоким спокійним голосом.
— Троє, отче.
— І один з них здолав першого воротаря?
— Так, отче.
— А інший правильно відповів другому воротареві?
— Так, отче.
В голосі старого пролунав жаль.
— Тож той, що залишився, мусить стати перед Випробуванням Ключа. Нехай він чи вона виступить наперед.
— О ні, — сказала Дуері.
Мисливиця мовила:
— Дозвольте мені піти замість нього. Я стану перед випробуванням.
Брат Сажус похитав головою.
— Ми не можемо цього дозволити.
Коли Ричард був малий, він поїхав у шкільну подорож до місцевого замку. Разом з однокласниками він видерся на численні сходи до найвищої точки того замку — частково зруйнованої башти. Вони скупчилися нагорі, а вчитель розповідав їм про всі землі, що лежали внизу навкруги. Навіть у тому віці Ричард недобре переносив висоту. Він учепився за поруччя, заплющив очі й намагався не дивитися вниз. Учитель сказав, що з вершини старої башти до підніжжя пагорба, на якому вони стояли, було триста футів, і що коли хтось із них впустив би з вершини башти монетку, вона набрала б достатньо сили, щоб пробити череп людини внизу, розколоти його, мов кулею. Тієї ночі Ричард не міг заснути, уявляючи, як монетка падає зі швидкістю блискавки. Така маленька, але смертоносна, коли її кинути…
Випробування.
Усвідомлення вдарило Ричарда монеткою. Такою, що має силу блискавки.
— Секундочку, — сказав він. — Не женіть. Ем — випробування. Хтось із нас має його пройти. Хтось, хто не борюкався в багнюці й кому не випало відповісти на загадку… — Він лепетав. Він чув, що лепече, але йому було байдуже.
— Це ваше випробування, — спитав Ричард Абата. — Наскільки сильно воно випробовує? Це таке випробування, як навідати вреднючу пристаркувату родичку, чи таке, де треба занурювати руку до вару, щоб побачити, як швидко з неї злізе шкіра?
— Прошу сюди, — сказав Абат.
— Він вам не потрібен, — сказала Дуері. — Візьміть когось із нас.
— Вас прийшло троє. У нас три перепони. Кожен із вас проходить по одній — це справедливо, — сказав Абат. — Якщо він пройде випробування, то повернеться до вас.
Легкий вітерець трохи розігнав туман. Інші темні постаті тримали арбалети. Усі арбалети були націлені на Ричарда, Мисливицю або Дуері.
— Нам потрібен ключ… — сказав Ричард Абатові тихим голосом.
— Так, — благодушно мовив Абат.
— Це для ангела, — пояснив Ричард.
— Так, — сказав Абат. Він простягнув долоню й знайшов зігнуту в лікті руку брата Сажуса.
Ричард стишив голос ще більше.
— Слухайте, хіба ж можна відмовляти ангелові, особливо коли носиш таке вбрання, як ваше… чого б нам просто не пропустити те випробування? Можете просто мені його віддати, а я скажу їм, що ми випробовувалися.
Абат почав спускатися ухилом мосту. Внизу на них чекали відчинені двері. Ричард пішов за ним. Іноді вибору просто немає.