Щур цвіркнув щось образливе.
— Поспішиш — людей насмішиш, — відповів Старий Бейлі. — Я йду, малий ти дурнописк. Я знав твого прапрадіда, тож не треба мені тут вдавати з себе велике цабе… Так, ну і де ж сьогодні буде ринок?
Щур сказав йому. Старий Бейлі поклав щура до кишені й переліз через край даху.
Поки Данникін сидів на краю каналу в пластиковому домашньому шезлонгу його захопило передчуття багатства й забезпеченості. Він відчув, як із заходу на схід до них пливуть статки.
Він лунко плеснув у долоні. До нього підбігли чоловіки, жінки й діти, всі з гаками, сітками й мотузками в руках. Вони зібралися на слизькому краєчку каналу, освітлені палахкотливим полум’ям своїх ліхтарів. Данникін вказав рукою, і вони почали мовчки чекати — бо Стічний народ чекає тільки так.
В каналі з'явилося тіло маркіза де Карабаса, що пливло лицем донизу, і течія несла його повільно й невпинно, мов похоронний пліт. Вони мовчки потягли його гаками й сітками, і скоро розклали його на краю каналу. Вони зняли пальто, чоботи, забрали золотого годинника й весь уміст кишень, але залишили на трупі решту одягу.
Данникін засяяв усмішкою, побачивши таку здобич. Він знову плеснув у долоні, і Стічний народ почав готуватися до ринку. Тепер вони дійсно мали на продаж дещо цінне.
— Ти впевнена, що маркіз прийде на ринок? — спитав Ричард у Дуері, коли стежка повільно почала ухилятися вгору.
— Він нас не підведе, — сказала вона наскільки могла впевнено. — Я точно знаю, що він там буде.
14
Корабель Її Величності «Белфаст» — це 11-тонний крейсер, введений в дію в 1939 році, що активно служив під час Другої світової війни. Відтоді він стоїть пришвартований до південного берега Темзи посеред пейзажу з поштівок — між Тауерським і Лондонським мостами, навпроти Тауера. З його палуби видно Собор святого Павла й позолочений верх подібного до колони Монумента Великій лондонській пожежі, спорудженого разом із кількома іншими лондонськими будівлями Кристофером Реном. Корабель служить плавучим музеєм, пам'ятником і тренувальною базою.
З берега на корабель перекинули місток, і люди йшли ним по двоє, по троє і дюжинами — усі племена Спіднього Лондона, об'єднані Перемир'ям і загальним прагненням розташувати свої ятки якомога далі від Стічного народу.
За більш як сто років до цього було погоджено, що Стічний народ може ставити свої ятки тільки на тих ринках, що проводять просто неба. Данникін зі своїми людьми звалив наловлене у велику купу на гумовій підстилці, під великою артилерійською баштою. Ніхто не підходив до Стічного народу одразу, але ближче до кінця торгів до них таки сходилися шукачі вигідних оборудок, цікаві, а ще ті благословенні особи, яких доля наділила нездатністю відчувати запахи.
Ричард, Мисливиця й Дуері проштовхувалися крізь юрбу на палубі. Ричард усвідомив, що якось уже втратив потребу раз-по-раз зупинятися й глипати на все очима. Люди тут були не менш дивні, ніж на минулому Плавучому ринку, але, подумалося йому, для них він був так само дивним, чи не так? Він роззирнувся довкола, стрибаючи поглядом від одного обличчя в юрбі до іншого, вишукуючи маркізову іронічну посмішку.
— Я його не бачу, — сказав він.
Вони наблизилися до намету коваля, де чоловік, якого можна було легко сплутати з невеликою горою, якщо не звернути уваги на сплутану русяву бороду, саме викинув грудку розжареного червоного металу з горнила на ковадло. Ричард ніколи раніше не бачив справжнього ковадла. Він відчував жар від розтопленого металу й горнила з відстані десятка футів.
— Дивіться далі. Де Карабас має з'явитися, — сказала Дуері, дивлячись їм за спини. — Як блудний син. — Вона трохи подумала, а тоді спитала: — А що воно таке, той блудний син? — А тоді, перш ніж Ричард устиг відповісти, запищала: — Гаммерсміте!
Бородатий чоловік-гора глянув угору, переставши кувати розм'яклий метал, і заревів:
— О Храм і Арка. Леді Дуері! — а тоді підняв її на руки, ніби вона важила не більше за мишку.
— Привіт, Гаммерсміте, — сказала Дуері. — Я сподівалася тебе тут побачити.
— Я ніколи не пропускаю ринку, леді, — весело прогримів він. А тоді він звірився їй, як міг би звірити свою таємницю вибух: — Розумієте, саме тут і робляться справи. А зараз, — сказав він, підбираючи підхололий шматок металу з ковадла, — заждіть хвилинку. — І він поставив Дуері на рівні очей на даху своєї ятки, в семи футах над палубою.
Він застукав по металу молотком, перевертаючи коване знаряддям, в якому Ричард правильно запідозрив кліщі. Під ударами молотка безформний кавалок жовтогарячого металу перетворився на бездоганну чорну троянду. То була неймовірно тонка робота з ідеально чіткими лініями кожної пелюстки. Гаммерсміт опустив троянду до відра з холодною водою, що стояло коло ковадла, і вона зашипіла й запарувала. Потому він витяг її з відра, протер і віддав гладкому чоловікові в кольчузі, що терпляче стояв збоку; він зобразив своє вдоволення й дав Гаммерсмітові за троянду зелену пластикову торбинку «Маркс і Спенсер», наповнену сиром різноманітних сортів.