— Гаммерсміте? — сказала Дуері зі своєї жердинки. — Це мої друзі.
Гаммерсміт обхопив Ричардову руку своєю, що була на кілька розмірів більша, і потис її хоч і з ентузіазмом, але дуже обережно, ніби в минулому мав чимало нещасних випадків з цим процесом і нарешті навчився робити це правильно.
— Приємно, — прогудів він.
— Ричард, — мовив Ричард.
Гаммерсмітові це ніби сподобалося.
— Ричард! Прекрасне ім'я! Був у мене кінь на ймення Ричард, — він відпустив Ричардову руку, повернувся до Мисливиці й сказав: — А ви… Мисливиця? Мисливиця! Щоб я так жив, дихав і випорожнювався! Так і є! — Гаммерсміт зашарівся, мов школяр. Він плюнув на долоню й незграбно спробував прилизати волосся назад. Тоді він простягнув до Мисливиці руку, але усвідомив, що сам на неї щойно плюнув, тож витер її об шкіряний фартух і переступив з ноги на ногу.
— Гаммерсміт, — сказала Мисливиця з бездоганною карамельною усмішкою.
— Гаммерсміте? — озвалася Дуері. — Ти не допоможеш мені повернутися на землю?
Він присоромлено глянув на неї.
— Перепрошую, леді, — сказав він і опустив її додолу. Тоді до Ричарда дійшло, що Гаммерсміт мав знати Дуері ще дитиною, і збагнув, що з незрозумілої причини заздрить здорованеві. — Що ж, — сказав Гаммерсміт до Дуері. — Чим я можу вам допомогти?
— Є кілька речей, — сказала вона. — Але перш за все… — Вона повернулася до Ричарда. — Ричарде? У мене є для тебе завдання.
Мисливиця звела брову.
— Для нього?
Дуері кивнула.
— Для вас обох. Чи не пішли б ви і не принесли нам чогось попоїсти? Будь ласка?
Ричард відчув дивну гордість. Він довів свою важливість у випробуванні. Він став Одним із Них. І тепер він Піде і Принесе їжі. Його груди випнулися.
— Я тебе охороняю. Я залишуся при тобі, — сказала Мисливиця.
Дуері усміхнулася. Її очі спалахнули.
— На ринку? Все гаразд, Мисливице. На ринку панує Перемир'я. Ніхто мене тут не зачепить. А за Ричардом треба дивитися пильніше, ніж за мною. — Ричард здувся, але на нього ніхто не дивився.
— А що як хтось порушить Перемир'я? — спитала Мисливиця.
Гаммерсміт здригнувся, не зважаючи на жар від горнила.
— Порушити Ринкове перемир'я? Бр-р-р.
— Такого не станеться. Рушайте. Обоє. Благаю, принесіть мені карі. А ще якихось хрустиків, будь ласка. Гостреньких.
Мисливиця провела рукою по волоссю. Тоді вона розвернулася й пішла в натовп, а Ричард подався слідом.
— А що станеться, якщо хтось порушить Ринкове перемир'я? — спитав Ричард, проштовхуючись крізь юрбу.
Мисливиця трохи подумала.
— Востаннє таке було більш як триста років тому. Двоє друзів посварилися на ринку через одну пані. Хтось витяг ножа, і один з них помер. А інший утік.
— І що з ним сталося? Його вбили?
Мисливиця похитала головою.
— Якраз навпаки. Йому й до цього дня хочеться, щоб на ринку загинув він.
— То він ще живий?
Мисливиця стисла губи.
— Енький, — сказала вона трохи згодом. — Живенький.
Минула мить, а тоді: «Пхе» — Ричарду здалося, що його зараз знудить.
— Що це за… сморід?
— Стічний народ.
Ричард відвернувся в інший бік і спробував не дихати носом, поки вони добряче не відійшли від ятки Стічного народу.
— Маркіза не видно? — спитав він.
Мисливиця похитала головою. Тієї миті вона могла простягнути руку й торкнутися його. Вони зійшли містком до яток з їжею й більш привабливих ароматів.
Старий Бейлі знайшов Стічний народ без жодних клопотів, ідучи туди, куди підказував ніс.
Він знав, що мусив зробити, і трохи посмакував процесом, перетворивши його на подобу вистави, театрально пороздивлявшись дохлого кокер-спанієля, протез ноги й мокрий цвілий мобільний телефон, над кожним скорботно похитавши головою. А тоді він удав, як зненацька помічає маркізове тіло. Він почухав носа. Вдягнув окуляри й подивився на нього уважніше. Понуро кивнув сам до себе головою, як людина, котрій конче треба десь роздобути трупа, але яка вкрай розчарована наявним вибором, і якій доведеться вже брати що є. Він підманив Данникіна й тицьнув у тіло пальцем.