Суперечки, що точилися в Нефритовому альянсі Кеконю з приводу того, чи збільшувати продаж нефриту іноземним державам (себто Еспенії та її союзникам), тривали всю весну.
— Ти знаєш мою думку, — відповів Лань.
— Ви вже розмовляли про це з Каулом-дзень?
Дожу, ясна річ, мав на увазі Каула Сенінтуня. І не важить, що в родині Каул було ще троє молодих Зеленокостих. Для Дожу існував тільки один Каул-дзень.
Лань приховав роздратування.
— Не варто турбувати його без нагальної потреби.
Імовірно, Дожу був не єдиним представником Безгірного клану, хто очікував, що Лань радитиметься з дідом стосовно всіх важливих рішень, але цьому вже треба класти край. Давно час дати усім знати, що він єдина людина, на якій лежить відповідальність Стовпа.
— Еспенці забагато хочуть. Якщо ми поступатимемось щоразу, як вони щось від нас забажають, то невдовзі кожен нефритовий камінчик з цього острова опиниться на еспенських військових складах.
Синоптик трохи помовчав, а відтак схилив голову:
— Як скажете.
Ланя навідала непрохана думка: «Дожу старішає, він уже надто старий, щоб мінятися. Він був Синоптиком діда і завжди себе ним вважатиме. Варто його невдовзі замінити». Він урвав потік цих недобрих розмислів. Гарне Чуття не дозволяло Зеленокостим просто-таки читати думки, але відточені здібності допомагали звертати увагу на найдрібніші фізичні зміни, які виказували емоції й наміри. Із «зéлені» на виду Дожу мав лише скромні персні на великих пальцях, та Лань знав, що більшу частину свого нефриту той носить непомітно, а ще старший чоловік був значно досвідченішим, ніж здавався. Він міг відчути раптову зміну Ланевих думок, навіть якщо на обличчі ті думки ніяк не відображалися.
Лань приховав будь-який натяк на нетерплячку.
— Ти ж не прийшов сюди, щоб діймати мене справами НАК? Що ще сталося?
Встановлені на воротах прожектори увімкнулися й залили передню частину будинку і довгу під’їзну доріжку жовтим світлом.
— Хіло приїхав, — сказав Дожу. — Просить зустрічі з вами просто зараз.
Лань перейшов сад і швидко попрямував до величезного білого седана, що належав Хіло. Один із братових заступників, Майк Кень, стояв, спершись на дверцята «дукеси прізи», й дивився на годинник. Майк Таж стояв поруч із Хіло. Під ногами в них валялися якісь купи. Коли Лань підійшов ближче, то побачив, що купи — це двійко хлопців-підлітків, які осіли навколішках і впиралися лобами в асфальт.
— Добре, що я встиг, доки ти не пішов спати, — піддражнив його Хіло.
Молодший з братів Каулів часто вештався вулицями до самого світанку. Він запевняв, що так хороші Роги й мають діяти: постійна загроза присутності Рогів на нічних вулицях стримує негідників, які мають схильність торгувати на території клану, тільки-но западає темрява. Ніхто не ризикнув би сказати, що Каул Хіло невповні віддається своїй роботі, особливо коли та мала стосунок до їжі й питва, гарних дівчат і гучної музики, барів і гральних притонів та принагідних проявів насильства.
Лань проігнорував підколку. Він глянув на двох хлопців. Перед тим як запхнути їх до автівки, а потім викинути на тротуар, малих добряче побили.
— Що тут таке?
— Старий пияк Шонь Джю ледь не втратив своєї жалюгідної жменьки нефриту — і то через цих клоунів, — сказав Хіло. — Та виявилось, що оцей-от, — він копнув огряднішого хлопця, — має дещицю цікавих новин, і, гадаю, ти маєш почути їх особисто. Давай, малий, розповідай Стовпу що знаєш!
Хлопець підвів обличчя. Обидва ока в нього запливли синцями, а губа тріснула. Через забитий кров’ю ніс голос його звучав гугняво — він розповів Ланю, як Трипалий Ґі раптом припинив торгувати необробленим нефритом.
— Я не знаю, як того нового мужика звуть. Ми всі просто називали його Різьбярем.
— Він з абукейців? — спитав Лань.
— Ні, — промимрив хлопець крізь набряклі губи. — Кам’яноокий іноземець. Має на собі пальто за їґутанською модою та один з тих квадратних капелюхів, — він нервово зиркнув на свого товариша, який ворухнувся й застогнав.
— Опиши, який із себе той Різьбяр, — наказав Хіло.
— Я його бачив лише кілька хвилин, і то один раз, — завагався хлопчина, щойно його знову наполохала гострота тону Хіло. — Невисокий, огряднуватий. Має вуса та плями на лиці. Вдягається як їґутанець, носить при собі ствол, але кеконською розмовляє без акценту.
— Де саме він працює?
Допит змушував абукейця обливатися потом. Хлопець прохально підвів заплилі від синців очі на Ланя: