Аньдень застібнув браслет на лівому зап’ястку, заплющив очі та глибоко вдихнув. Кожного разу, коли він надівав нефрит, на якусь секунду відчував оцю мить спротиву — немов перед тим, як пірнути з високої вишки чи відірвати пластир. Таке миттєве: «Ой, буде боляче!» — і от воно вже минуло. Він переборов першу хвилю звикання, розплющив очі й став навпроти Ланя на іншому краю кімнати.
А Лань уже завершував заряджати спеціальну рушницю дротиками.
— Простий розігрів, — сказав він.
Він стріляв у Аньденя дротиками — по одному за раз. Аньдень відхилив кожен, і вони встромлювалися в оббиту корком стіну в нього за спиною. Дротики легкі й рухаються повільно. Принципово складніше застосовувати Відхилення, коли йдеться про вищі швидкості, важчі предмети та більшу їхню кількість. Лань перейшов до пневматики, та це Аньденеві великого клопоту не завдало: скеровувати Відхилення швидше й ширшим флангом — не проблема. А от з метальними ножами вийшло складніше, особливо якщо два чи більше летіли з різних напрямків.
— Бери їх під контроль, — казав Лань. — Перехоплюй у повітрі й перетворюй на власну зброю.
Аньдень кивнув; хай навіть цю пораду він чув від свого вчителя Відхилення разів сто, але й досі не був ладен зробити щось бодай близько схоже. Коли він відхиляв ножі, ті втрачали імпульс і падали додолу в нього за спиною. А в ідеалі він мав би акуратно застромлювати їх кудись у стіну або навіть — як Лань і казав — обводити навколо свого тіла бумерангом та відсилати назад з іще більшою швидкістю. Аньдень похитався на пальцях ніг, струсив руки, намагаючись лишатися розслабленим і зібраним, а ще — не думати про те, як він розчаровує свого кузена.
— Готовий?
Лань метнув у нього ще один ніж — прямо й рівно, — й Аньдень змахнув рукою, формуючи щільну дугу Відхилення. Він відчув, як вона спіймала ніж та збила клинок з курсу. Напружився і, продовжуючи утримувати Відхилення, обережно розвернув ніж, а тоді з певним зусиллям обвів його навколо себе та швиргонув назад до Ланя.
Далеко той не полетів і почав падати на землю, та Лань застосував Відхилення сам і виправив політ ножа. Кузен потягнувся і спіймав клинок.
— Молодець! — Ланеве обличчя просяяло гордістю, й Аньденя обійняло тепло. — Більшість новачків-Зеленокостих на таке не здатні. Тренуйся далі — й іспити здолаєш завиграшки.
— Сподіваюся, — мляво промовив Аньдень.
Він сперся долонями об коліна й нахилився вперед, намагаючись віддихатись. Лань наповнив склянку водою з кулера, що стояв у кутку, і приніс кузенові. Аньдень вдячно взяв воду, та його знову заскочила ота шорсткість аури Стовпа. Застібнутий навколо зап’ястка нефрит тільки все погіршив, зробив набагато гучнішим. Він ледь не сахнувся.
Та кузен, на щастя, уже перейшов кімнату й відчинив шафку. Повитягував звідти з пів десятка великих пластикових пляшок з піском, кришечки на яких позаклеювали сріблястою липкою стрічкою. Лань розставив їх, немов кеглі.
— Не можна зневажати наступом, — сказав кузен.
Аньдень напружився. Наступальне Відхилення було його найслабшим місцем, а Лань з незвично вичікувальним виразом обличчя спостерігав за ним з іншого краю кімнати. Він завжди цікавився Аньденевим поступом у навчанні, але ніколи не тиснув на нього, нічого не вимагав. Зате тепер промовив:
— Ну ж бо, чого ти чекаєш?
Аньдень повільно вдихнув. Він зосередився на важких пляшках, зібрав енергію і швиргонув низьку хвилю Відхилення через усю кімнату. Перша пляшка похитнулася і впала, штовхаючи наступну, але інші й не ворухнулися.
— Непогано, — сказав Лань, розставляючи пляшки наново. — Ще раз.
Пляшки були важкі, тренувальна зала — довгою, й Аньдень уже видихнувся. Друга спроба збила рядочок із трьох пляшок, але на цьому сили в нього скінчилися. Третя хвиля Відхилення ледь перевернула одну пляшку, а четверта — хіба що зрушила ту пляшку з місця.
— Та ну, Аньденю, — мовив Лань. — Ти вже не стараєшся.