— Говори тихіше, — сказав він різкувато, але спокійніше, ніж Анвдень очікував; Стовп уже опанував притлумлену лють. — Ні, я не страждаю на свербець. Якщо в людини свербець проявляється на повну, зазвичай СВ-1 її не порятує, — коли Лань зрозумів, про що Аньдень подумав, у його погляді зринуло співчуття, але тон лишався твердим: — За те, що ти зробив, я мушу викинути тебе геть з цього дому. Аньденю, повірити не можу, що ти таке вчинив. Та все ж поясню, аби ти собі щось у голову не забрав. Про це й прохопитися нікому не можеш, навіть членам родини, ясно?
Аньдень і досі був надто приголомшений, щоб відповісти, та Лань із силою ляснув по стіні поруч із хлопцевим обличчям.
— Ясно тобі?
Аньдень кивнув.
— «Сяйво» — це справжня пошесть для нашого суспільства, — тихо промовив Лань. — Його застосовують люди, що не мають ні природної опірності до нефриту, ні будь-якого вишколу, — іноземці, кримінальники, наркомани з нефритовою лихоманкою. Саме тому нелегальну торгівлю «сяйвом» треба викорчовувати. Але із СВ-1 усе не так погано. Це доволі корисні ліки, що притлумлюють шкідливі побічні ефекти нефритового передозування. Часом буває так, що природна стійкість Зеленокостих потребує підтримки, — він спинився. — Ти ж це розумієш, правда?
Аньдень пригадав розмову з Хіло на території академії, а тоді — мимохіть — матір у ванні. Так, він розумів, про що Ланеві йшлося. Але ж Каули — то інша справа, вони — саме уособлення бездоганного зеленокостого походження й вишколу. Якщо Каул Лань, Стовп Безгірного клану, потребує СВ-1 — що це має означати? Особливо для когось на взір Аньденя — на що йому тоді сподіватись? У голові в нього нуртували заперечення.
— Це все твій новий нефрит, так? — промовив Аньдень схвильованим шепотом. — З ним щось не те? Він небезпечний, бо раніше належав Ґаму?
Лань спромігся на безрадісну усмішку:
— Ні. Нефрит просто виступає підсилювачем, він не зберігає пам’яті про енергію своїх попередніх власників, хай які ти чув старі забобони, — він трохи відвернувся, і голос його стишився: — Аньденю, я з того двобою вийшов не без ушкоджень, — він поплескав по грудях там, де серце. — Коли Ґам направив у мене енергію, він щось пошкодив. Відтоді я якось неправильно почуваюся. І через це носити новий нефрит стало важче, ніж мало би бути.
Аньдень занепокоївся:
— А ти до лікаря ходив? Отого з академії…
— Я бачився з доктором Трувом. Сеанси зцілення допомогли, але більше тут нічого не допоможе — тільки час і відпочинок, — він скривився, визнаючи, що й того, й іншого йому бракує.
Тепер Аньдень розумів, чому його кузен мав настільки мінливий настрій, здавався таким роздратованим. Він страждав від поранення, яке приховував, а тут іще новий нефрит і весь той тиск, що супроводжував буття Стовпа воєнного часу. А до всього ще й така ганьба, як необхідність вживати СВ-1, щоб терпіти нефрит, здобутий у публічному двобої.
— Тоді не носи його, — наполегливо промовив Аньдень. — Доки тобі не поліпшає. Це вже занадто.
Лань похитав головою:
— Зараз я просто не можу зникнути з виду. Я щодня зустрічаюся з людьми — радниками, Ліхтарниками, Таланниками, Кулаками й Пальцями, — і всі вони очікують на гарантії й докази того, що Безгірний клан зможе протистояти Гірському. А наші вороги тим часом вишукують будь-яку ознаку нашої слабкості, чекаючи на ще один шанс завдати удару. І я не можу їм поступитися, — він зі змореним обличчям відійшов від Аньденя. — Але то не твої гризоти. Я хочу, щоб ти забув про це, щойно вийдеш із цієї кімнати.
— Але це «сяйво» — воно тобі не шкодить? Воно ж викликає залежність, хіба ні? Й…
— Це тимчасово, — різко відповів Лань, і очі в нього знову спалахнули так, що Аньдень сахнувся і стулив рота. — Я не збираюся ставати залежним. І я не можу дозволити, щоб у клані хтось подумав, що таке можливо. Я попросив Вуня організувати мені приватне постачання СВ-1, бо якби я надто часто навідував доктора Трува, це здавалося б підозрілим. Навіть дозволити, щоб мого Стовпового бачили, коли він забирає незвичайні пакунки, вже надто ризиковано. Бо люди дуже пильно придивляються. Аньденю, я тобі довіряю — і то попри те, що ти зробив. Твій дядько був одним із найближчих моїх друзів, і я завжди вважав тебе за молодшого братика. Ти більше схожий на мене, ніж Хіло. Я ніколи тебе ні про що не просив, але зараз прошу, збережи це в таємниці.
Аньдень кивнув. Проте одразу ж подумав: «Мушу порушити цю обіцянку. Мушу розповісти Хіло». Та цими днями він навіть не знав, як із Хіло зв’язатися — Ріг постійно патрулював територію Безгірного клану в супроводі Кулаків. І що Хіло скаже?