Над дверима гриль-ресторанчика на розі вулиці висів ліхтарик з білого паперу, та вони зачекали у черзі разом з іншими відвідувачами. Їх всадовили за невеличкий вініловий столик жовтого кольору на освітленому ліхтарями внутрішньому подвір’ї під брезентовим навісом, і вони взялися їсти глазуровану солодку свинину й кислу капусту з масних паперових коробочок. Аньдень радісно накинувся на їжу, але подужати величеньку порцію смаженого м’яса не зміг — надто щедрі пропозиції ресторанчика не пасували шлунку, що звик до скромних порцій та простої їжі, якою годували в академії.
— Аньденю, вибач, що я так довго зволікала й не приходила тебе навідати, — сказала Шае нарешті. — У мене навіть годящої відмовки нема, я збиралася зробити це раніше, але так і не змогла перебороти неприємні почуття, які викликали б відвідини академії. Я була заклопотана пошуками роботи, а перед тим — подорожувала й робила дещо для Ланя. На впорядкування життя пішло більше часу, ніж я очікувала.
Шае спинила цей потік пояснень. Слова Хіло, який звинуватив її в тому, що вона не спішить виказувати люб’язність до своєї родини, відколи повернулася до Дзаньлуня, були правдиві, й це її глибоко зачепило.
Аньдень витріщався на власні руки, вередливо вичищаючи соус з-під нігтів квадратною вологою серветочкою, яку витягнув з невеличкого паперового пакета. Він низько нахилив голову й насупився.
— А ти бачила Ланя останнім часом?
Здається, він не почув нічого з того, що вона торочила.
— Кілька тижнів тому. Я певна, що він зайнятий, — Шае вже давно не намагалася навідати маєток.
— А коли збираєшся з ним наступного разу побачитись?
Це Шае здивувало. Аньдень завжди був дуже ґречним, а зараз його тон звучав майже вимогливо.
— За кілька днів я поїду до маєтку на вечерю. Скоріш за все, там його й побачу, — сказала вона. — А що таке?
Аньдень шматував рештки своєї серветки і прямо на Шае не дивився.
— Та я подумав, може, ти з ним поговориш. Глянеш, як йому ведеться, чи якась допомога не потрібна. Після того двобою на Фабриці він наче… змінився. Такий застресований. Може, ти… не знаю. Можливо, допоможеш йому трохи розслабитись.
Шае вигнула брови. Вона пам’ятала, що Аньдень завжди обожнював Ланя й радів тій особливій увазі, яку приділяв йому кузен.
— Лань — Стовп, розслаблятись — не його діло, — сказала вона. — Якщо він здається тобі заклопотаним чи стриманим, це, мабуть, через те, що зараз у нього справді багато проблем. — Аньдень дослухáвся, але не припиняв рвати серветку, тому Шае промовила підбадьорливим тоном: — Не треба надто хвилюватися.
Аньдень зіжмакав пошматовану серветку, кинув на недоїдки своєї вечері й нерішуче сказав:
— Шае, мені здається… Здається, що Лань у деяких питаннях ухвалює не дуже правильні рішення. Я знаю, що я ще не Зеленокостий і не маю такого казати. Але ж я скоро отримаю свій нефрит і хочу допомогти. — Слова полились тихим потоком. — Я думав, що треба поговорити з Хіло, та в нього теж чимало клопоту і він просто скаже мені сидіти рівно, й зосередитися на навчанні, й не сумніватися у Стовпі. То я подумав, може, ти зможеш…
— Мені неприємно це визнавати, але Хіло має рацію, — урвала його Шае. Їй було трохи боляче бачити, що Аньдень уже настільки переймається кланом та його негараздами. — У восьмому класі я була геть як ти: не могла дочекатися випускного й того, як отримаю свій нефрит і стану повноправною представницею клану. Але не треба було аж так поспішати. Наступні чотири місяці ти залишатимешся просто школярем — то й будь школярем. Не влипай у кланові справи раніше, ніж мусиш, — вона спробувала перехопити кузенів погляд. — Та, власне, ти й не зобов’язаний, якщо не хочеш. Жити як Зеленокостий — лише один із варіантів. Ти не мусиш його обирати.
— А що мені ще обрати? — неочікувано палко й сердито спитав хлопець. — Я не аж такий наївний. Чому дідусь прийняв мене до родини, навіщо відправив до академії, якщо не передбачалося, що одного дня я стану членом клану? І цей «день» настав.
— Дідусь не завжди має рацію, — колись вона не ладна була визнати це вголос ні перед ким. — То Лань узяв тебе до нас, і він це зробив, бо так було правильно, а не тому, що вважав, що з тебе вийде корисний Кулак, — Шае зітхнула. — Я бачу, як ти переживаєш через війну, але…