Каули, ясна річ, були вірянами — з формальної точки зору. Мали у своєму домі молитовну кімнату, використовували яку вкрай рідко, а коли Шае була маленькою, на кожне велике свято родина вдягалася в найкращі строї і вирушала до храму. Члени впливового і численного клану юрмилися надворі, доки автівка родини не зупинялася перед входом. А тоді наставав час для зливи вітань і виявів поваги. Це були зоряні моменти Каула Сеня — він з однаковою люб’язністю та шляхетністю вітав кожного, хай то був найвпливовіший Ліхтарник чи наймолодший із Пальців. Коли минало досить часу, дідусь проводжав матір Шае, її братів і саму дівчинку (а згодом — ще й Аньденя) досередини, і натовп простував за ними, сповнюючи святилище гомоном стишених голосів та пульсацією нефритової енергії.
Каул Сень ішов попереду й завжди спинявся посеред першого ряду. Його дружина опускалася навколішки ліворуч від нього. Праворуч займали місця Лань, за ним — Хіло, а тоді Шае (і Аньдень, коли став Каулом), а останньою — їхня мати. Служба тривала кілька годин. Знавці, найстарші з покаяльників, що служили все життя, вели зібрання парафіян крізь декламування текстів, що звеличують богів, а тоді провадили їх у молитовних медитаціях, скерованих на досягнення небесних чеснот. Хіло під час декламування вертівся й корчив мармизи, а Каул Сень сердито на нього зиркав. У Шае терпли ноги. Вона старанно ігнорувала Хіло.
Та коли вона постаршала, витерпіти службу вже було легше. Зрештою вона зрозуміла, що декламування величальних текстів дарує надію та спокій. Божизм був суто кеконською релігією. Існували різні секти (від націоналістично налаштованих до пацифістських), але в одному всі вони погоджувались: нефрит зійшов з Небес, це божественний, але й небезпечний дар, застосовувати який треба благочестиво і на всяке добро. Зеленокості мусять докладати зусиль, щоб бути його вартими. Бути доброчесними. Такими, вважала Шае, як її дідусь.
Та в дитинстві вона не дуже мудрувала над духовними питаннями, а думала, скільки ж іще триватимуть обряди. Коли вона осідала, нахилялася чи стогнала, мати смикала її вгору. «Сядь рівно й будь тихо, — дорікала вона — На тебе всі дивляться».
І в цьому була вся життєва філософія її матері: «Сиди рівно й будь тихо. На тебе всі дивляться». А тепер на Шае не дивився ніхто. Позбувшись нефритової аури, вона могла проминути на вулиці будь-кого зі своїх однокласників, і ніхто б її не впізнав. Коли їй зателефонував регіональний директор з компанії «Електроприлади Стандарт & Крофт», її дуже порадувало, що роботу їй запропонували, не знаючи, з якої вона родини. І все ж Шае відчувала лише невиразне полегшення. Ні щастя, ні ентузіазму. Вона мала вищу освіту, власну квартиру й отримала пропозицію працювати на міжнародну компанію, із чим її привітав би будь-хто з її товаришів за навчанням в Еспенії. Нарешті вона стала незалежною й освіченою практичною жінкою, яка здійнялася над дикунством та забобонами своєї накачаної нефритом і тестостероном родини. За логікою, вона мала б почуватися вільною й нічим не обтяженою, а не самотньою та ні в чому не впевненою.
Шае похилила голову. Вона не мала певності, чи вірить у божественних предків, у Вигнання та Повернення або навіть у саму ідею про небесне походження нефриту. Та всі Зеленокості знали, що можна відчути невидиму енергію, накопичити її та приборкати. Реальність мала глибші рівні, і, можливо, якщо Шае зосередиться, то зможе відшукати зв’язок з ними навіть без нефриту.
«Направте мене, — молилась вона. — Дайте мені знак».