— Будь ласка, не вбивай його, — молила вона пошепки, сидячи на краю їхнього ліжка і стискаючи руки між колінами. — Він не кеконець, він не розуміє, як у нас усе заведено. Я більше не буду з ним бачитись і залишуся тут, з тобою, або ж піду й ти ніколи мене не побачиш — зроблю, як ти скажеш. Тільки, будь ласка, не вбивай його. І не дозволяй, щоб його вбив Хіло. І більше я ні про що не прошу.
Найбільше Ланя сприкрила саме ця зворушлива мольба, за якою стояв очевидний і щирий страх. Вона явно означала, що навіть після п’яти років шлюбу Ейні його по-справжньому не знала.
— І він справді настільки краща за мене людина? — тоскно спитав Лань.
Ейні підвела погляд, здивовано вигнувши брови. Навіть занепокоєння не затьмарювало щиру й непретензійну красу її обличчя.
— Звісно, ні. Але він — не Стовп величного Безгірного клану. Він не скасовує планів на вечерю, не подорожує з охоронцями, ніхто його не впізнає, не схиляється перед ним на людях, не зупиняється, щоб попросити про послуги для своєї рідні. Він може поводитися по-дурному, спати допізна, їхати у відпустку тієї ж миті, як вирішить, і робити все, що ми колись робили разом.
— Ти завжди знала, що одного дня я стану Стовпом, — нагадав їй Лань звинувачувальним тоном. — Ти розуміла, що все буде саме так. Багато жінок не знали б, як дякувати, якби стали дружиною Стовпа. І ти обіцяла, що будеш такою.
Очі Ейні сповнились покаянними слізьми:
— Колись я такою й була.
«Треба було змусити її залишитись, — думав Лань із типовою кеконською мстивістю. — В обмін на життя чужоземця вона мала залишитись і народити мені спадкоємця — задля клану».
Та зрештою він не зміг вчинити так жорстоко — і щодо неї, і щодо себе самого.
Конверт, що його тримав Лань, був квадратним і жорстким, немов там лежала листівка, та товщим, ніж зазвичай, наче містив довше й важливіше за попередні послання. Лань уявив, як відкриває конверт і знаходить у ньому листа, в якому Ейні кається й молить прийняти її назад. Та з більшою імовірністю вона — доброзичливо й сердечно — писала йому, щоб запевнити, що в неї все добре, побажати йому благополуччя й розповісти про свій новий дім за морем і про все, що вона бачила й робила зі своїм хлопцем.
Лань сховав листа в шухляду стола. У будь-якому разі це не дуже слушна мить, щоб відволікатися на меланхолійні думки про колишню дружину. Та оскільки лист манив до себе навіть із засунутої шухляди, Лань підвівся й вийшов з дому. Стояв вечір п’ятидня, і в нього було повно часу до того, як треба буде повертатися й чекати на дзвінок від Хіло.
Минуло кілька годин, а Ланеві так і не стало суттєво краще — навіть після їжі та сексу в «Райському бузку». Він сидів на краю ліжка, докурюючи сигарету, й тішився останнім кільком хвилинам спокою, що лишалися в нього цього вечора.
— Щось сталося?
Юньні підкралася до нього ззаду й обійняла оголеними руками за шию, та він виплутався з її обіймів і підвівся. Натягнув штани, зайшов до ванної, що повнилась запахом ароматизованих свічок та червонястим світлом. Плеснув в обличчя холодною водою, узяв рушник з вішака, протер шию й голі груди. Юньні ніжно манила з ліжка:
— А тобі точно вже треба йти? Повертайся в ліжко. Залишайся на ніч.
Їй це сподобалось би. Якби він залишився, вона більше б заробила, бо ж він навідував її усе рідше.
— Я хотів би трохи побути на самоті, — сказав він, а що не міг повестися з нею нечемно, додав: — Будь ласка.
На якусь секунду ретельно відполірована личина куртизанки тріснула. Юньні схрестила руки на грудях. Він відчув обурення, яке викликала в неї така відставка. За кого він її має? За вуличну повію? Де ж подівся вишуканий клієнт, що навідував її раніше, — той, що насолоджувався співами та грою на арфі, розмовами й вином?
Вона швидко відновила самовладання і підвелася з неспішною грацією:
— Як бажаєте, Кауле-дзень.
Юньні накинула на плечі халатик, взула човганці й потупцяла до дверей, різко зачинивши їх за собою, чим сповістила про своє роздратування. Та Лань не дивився, як вона йде. Він надів годинник і перевірив час. Саме цієї миті троє Кулаків чекали на Юня Дожупоня під дверима його улюбленого борделю в задрипаному районі Грошомийка. Лань звернув увагу на іронічність того, що для них із Дожу вечір перед зустріччю минув однаково.
Щойно Кулаки схоплять Дожу — мають відвезти його до таємного місця. І коли вони там опиняться, Хіло зателефонує Ланеві додому. Кулаки дістали наказ не кривдити й не вбивати Дожу — принаймні доки Лань не під’їде. Він дуже чітко це пояснив. Лань хотів зустрітися з чоловіком, якого вважав за дядька, лицем до лиця і спитати, чому після стількох років від даної служби той зрадив клан. А тоді Лань вирішить долю Синоптика так, щоб Каул Сень ніколи про це не дізнався.