Та тепер, з наближенням неминучої години, він відчув непевність у тому, що здатен на правильне рішення. Навіть зараз, знаючи, що Дожу — зрадник, він не хотів, щоби старого вбили. Він і досі пам’ятав, як Дожу повертався з відряджень з цукерками для онуків родини Каул. Його мучила провина, коли він уявляв, як Дожу та Каул Сень грають у шахи надворі. Але ж зраду — близької людини, ще й на такому високому щаблі кланової ієрархії — пробачити не можна. Чи можливо, міркував собі Лань, бути одночасно і сильним лідером, і співчутливою людиною — чи це протилежні сили, що відштовхуються одна від одної?
Двері були зачинені, Юньні пішла, й Лань відчинив сейф і дістав звідти решту свого нефриту. Це ще одна причина, чому він перестав учащати до «Райського бузку»: тепер знімати й надівати таку кількість нефриту було боляче — немов тебе вмочали спочатку в кригу, а потім — у вугілля, або бувало, що трусило так, немов він — жук у слоїку. Лань обмацав кожну намистину на шиї, торкаючись їх, немов рахував, а затим надів ремінь та наручні — важкі й ще густіше інкрустовані нефритом, що він виграв у Ґама. І зосередився.
Кілька секунд затишшя, а тоді його із силою вдарив потік енергії — значно дужче, ніж зазвичай. Світ перекинувся й згорнувся. Тіло Ланя здійняло заперечливий галас, груди стискало. Він упав на підлогу і вчепився за килим зігнутими пальцями. «Дихай, дихай. Зберися». Він переборов стогін. Мусить стати легше. Лікар казав, що завдані Ґамом пошкодження не є незворотними. Та Лань і досі не зцілився й мучився від симптомів нефритового передозування, що то зникали, то поверталися. Затяжне одужання від отриманого у двобої поранення, збільшення кількості нефриту, загальний стрес та порушення сну — всі фактори підсилювали один одного, утворюючи зловісне коло. Лань заповз на ліжко, тягнучись по свій піджак, що висів на бильці узголів’я. Копирсався, доки не знайшов гумовий джгут, флакон та шприц, сховані у внутрішній кишені, й витягнув усе звідти.
Кімната його неначе атакувала, стіни змикалися навколо. Чуття шаленіли, то зосереджуючись на чомусь, то гублячи фокус. Він вловив уривок чиєїсь сердитої розмови на вулиці, немов стояв поруч. А наступної миті розмова вщухла, зате простирадла стали такими колючими на дотик, що жалили шкіру. Лань притиснув долоні до очей і відчайдушно схопився за техніку самоконтролю, яку опанував на самому початку навчання в академії і в якій не мав потреби ще з підліткових часів. Він напружив, а потім розслабив кожен м’яз у тілі, повільно рахуючи власні вдихи й видихи, доки не відштовхнув кожне відчуття на стерпну відстань, і руки в нього припинили тремтіти. Всівся на подушку, спираючись на узголів’я, затягнув джгут на руці, зняв ковпачок із голки, втягнув шприцом вміст флакончика й завагався.
Його думки заполонив спогад про шок та зневіру на обличчі Аньденя. А ще — про власний сором від того, що завдав серйозної шкоди захопленню та довірі, які відчував до нього юнак. Лань поділяв кузенову огиду: голки він терпіти не міг і зневажав СВ-1. Він ненавидів необхідність покладатись на цю речовину, щоб відновити нефритову стійкість, яку сприймав за належне. Він докладав усіх можливих зусиль, щоб здолати виробництво й поширення цієї отрути, і от подивіться на нього — носить із собою флакон, дбайливо тримаючи його біля грудей, немов крихітну бомбу. Страждання, викликані необхідністю виправдовуватися перед Аньденем, призвели до того, що Лань уже кілька днів уникав ін’єкцій. Він знав, що так воно не працює, та щоразу відтягував, скільки міг, думаючи, що, може, йому стало краще й необхідність у застосуванні вже зникла — а тоді його вкотре обіймали нервозність, порушення сприйняття, пітливість і пришвидшення пульсу.
Завтра він відвідає доктора Трува, щоб знову пройти перевірку й подивитися, чи можна щось вдіяти, щоб прискорити природне відновлення й відбудувати його опірність до того рівня, коли він зможе носити свій нефрит без потреби в хімії. А якщо ризикнути і на якийсь час лишити Хіло за головного? Така собі ідейка, але це дозволило б йому поїхати на тиждень до Маренії, де він зможе носити менше нефриту й одужати. А втім, сьогодні він не може дозволити собі слабкість. Йому слід мати якомога ясніші думки й ухвалювати критично важливі рішення. Коли збираєшся приректи людину на смерть, треба тримати свідомість і емоції під контролем.
Лань занурив голку у вену і вприснув вміст шприца. Він розв’язав гумовий джгут і заплющив очі. Наркотик зациркулював у його мозку й за кілька хвилин прояснив свідомість, немов телевізійна антена нарешті спіймала сигнал і мерехтливе статичне зображення перетворилося на чітку картинку. Тіло гуділо від рясного припливу нефритової енергії, але потік був стабільним — лишався під контролем і чекав, щоби Лань керував ним на свій розсуд. Почуття його були гострими, як скло, але ж і узгодженими та скоординованими, й ніщо більше не випадало з фокусу.