Під час поїздки вони не розмовляли. Свідомість Шае розкололась, тому ні обличчя її, ні тіло не знали, як реагувати. Сторонній спостерігач, як-от Майк Кень, що час від часу кидав на неї короткі погляди, подумав би, що вона застигла, що геть нічого не відчуває.
Смерть Ланя залишила в душі Шае таку неосяжну безодню відчаю, що вона не бачила, де ж у тієї прірви інший край. Її старший брат був скелею, на якій трималася родина, тим, на кого Шае могла завжди покластися. Він ставився до неї по-доброму, ніколи не засуджував, завше приділяв увагу та поважав, хоча вона й була значно молодша за нього. Їй кортіло залишитися наодинці з болем утрати, але вона не могла не тішитись відновленню своїх нефритових чуттів. Почуття ейфорії, що супроводжувало повернення сили, було неминучим — і це сповнювало її жахливими докорами сумління. А ще весь цей час її не полишали ясні, хоч і гарячкові, думки про помсту.
Коли вони під’їхали до маєтку, Шае пройшла повз вартових та відшукала Хіло на кухні. Він стояв, важко спираючись на стіл руками, так що лопатки випнулись вгору, а голова немов повисла між плечей. Як і Майк, він був обвішаний зброєю. Здавалося, що Хіло себе контролює, він навіть справляв враження майже задумливого, та його нефритова аура здіймалася і клекотіла з полум’яною наполегливістю готової пролитися лави. Праворуч і ліворуч від нього купчилися Кулаки, тож родинна кухня повнилась розлюченими людьми, які завмерли в очікуванні, й галас спільної аури розцяцькованих нефритом тіл атакував щойно пробуджене Чуття Шае з такою силою, що їй довелося спинитися перед входом і зосередитися.
Десь там, у будинку, було чутно тихе схлипування Кяньли.
Хіло підвів голову, щоб глянути на неї, але не зрушив з місця.
— Я піду з тобою, — сказала вона. — Я знаю, куди нам треба йти.
Хіло виструнчився й обійшов стіл, щоб стати перед нею. Шае зазирнула йому в очі, але ті були такі ж чорні й холодні, як і її почуття. Ріг поклав руки їй на плечі, пригорнув до себе і притиснувся щокою до її щоки.
— Хай мені небеса допоможуть, Шае, — шепнув він їй на вухо. — Я їх усіх повбиваю.
РОЗДІЛ 33
ВИЙТИ З ЛІСУ
Більшість шестиднів Ґоньт Аш гаяв у «Срібній шпорі» — барі з півнячими боями, що належав його кузенові, Ліхтарнику Гірського клану. Ґоньт був давнім поціновувачем цього спорту, володів десятком призових півнів, яких для нього ростив і тренував його небіж. Якраз цієї миті один з його птахів добивав свого суперника в чубанині, що повнилась пір’ям, лясканням крил, дзьобанням та спалахами сталевих шпор. Над гравцями, які оточили арену, здіймалися захоплені вигуки й розчаровані стогони. Гроші переходили з рук у руки, а рефері підняв обох птахів, поклав невдаху, що посіпувався, до синього пластмасового відра, а переможця віддав усміхненому тренеру.
Арена та сидіння навколо займали основний поверх «Срібної шпори». На відкритому другому розмістилися ресторан і бар, де за половиною столиків можна було спостерігати за боями, що відбувались унизу, а ті, кому видно не було, могли подивитися пряму трансляцію на підвісних телевізорах. У перерві між матчами Ґоньт трохи запізніло обідав і якраз обговорював справи з трьома своїми Кулаками, як крізь двері незграбно проштовхався посланець і побіг сходами просто до столика Ґоньта. Він приніс новини: Каул Лань помер, а Каул Хіло їде сюди, щоб убити Ґоньта.
Рога ці новини заскочили зненацька, але виду він не подав. Ґоньт був справжнім майстром у тому, щоб тримати при собі думки й почуття. Тільки Перший Кулак Ван Балу звернув увагу на малопомітну зміну у виразі його обличчя: тріпотіння ніздрів, жорсткішу лінію губ, що сердито стиснулися в тонку лінію. Ґоньт роззирнувся. Він перебував у будівлі в південній частині Баюр, посеред території «горян», надворі — ясний день, навколо нього — кілька зеленокостих воїнів. Каул геть здурів, що надумав напасти на нього тут?
Ґоньт вирішив, що так і є.
— Збирайте всіх Пальців, що маєте поруч, — наказав він Кулакам. — Виведіть звідси людей. Поставте вартових на кожному краю вулиці та біля входу.
Його люди поспіхом підкорилися. Ґоньт розшукав небожа і сказав винести цінних птахів крізь задні двері та сховати подалі. Власник «Срібної шпори» відмовився тікати разом з клієнтами, тож Ґоньт наказав йому зачинитися з усім персоналом на кухні та тримати двері під прицілом двох дробовиків.