Битва заповідалася кривава. Другий син родини Каул був лютим бійцем і носив чимало нефриту. І хай поміж «горянами» вважалося, що «безгірників» спіткав занепад, Ґоньт знав, що цей клан досі небезпечний і має відданих молодих воїнів. Після провальної спроби вбити Каула Хіло та двобою на Фабриці Айт-дзень проінструктувала всіх поводитись обережніше й зосередитися на досягненні кінцевої мети. Тому Ґоньт і не очікував, що жорстокий і вирішальний бій настане так скоро. І хай як він чекав можливості зітнути голову з пліч Каула Хіло, Ґоньт усе одно не міг втямити, що ж пішло не так, чому їхні плани провалилися. Та зараз — неслушний час для роздумів.
«Срібну шпору» й навколишні вулиці заполонили Зеленокості. За кілька хвилин Ґоньт уже мав у самій будівлі й навколо неї чотирнадцятьох воїнів: троє Кулаків та одинадцять Пальців. Вони розійшлись на позиції поруч із дверима та біля вікон горішнього поверху. Ще пів десятка нефритових воїнів зібралися на краю вулиці — в готелі «Латунні бляхи», що належав «горянам»: так вони опиняться в тилу «безгірників» і зможуть атакувати їх у спину. Ґоньт припускав, що «безгірників» може бути більше, та перевагою «горян» було те, що вони готувалися до бою на власній території.
Він замислився, чи варто зателефонувати Стовпу, проте вирішив, що ні. Підкріплення не встигне підійти вчасно, та й, зрештою, він збирався зустрітися з Каулом Хіло й убити його власноруч.
Цей план придумала Шае.
До того як вона приїхала до маєтку, Хіло вже збирався кидатися вглиб «гірської» території, щоб убити Ґоньта і стількох його людей, скількох вдасться. Він устиг вихилити ходзі й разом із Кулаками надрізати собі язик ножем — то був традиційний ритуал Зеленокостих, що бралися за завдання, з якого можна не повернутися живим.
Вона зміряла його поглядом через кухонний стіл — так само, як у дитинстві.
— Треба діяти розумніше. Якщо ми сьогодні загинемо, то «горяни» переможуть. — Їм треба думати наперед навіть у такий страшний час. — Ґоньт підготується й чекатиме на нас. І навіть якщо ми його вб’ємо, то здолати «горян» не зможемо. Не зможемо їх знищити.
Можливо, оцей вибух емоцій, пристрасне нуртування в нефритовій аурі Шае, що його Хіло не зміг би проігнорувати, змусили Рога відновити ясність думок. Він подивився на найдовіреніших серед старших Кулаків і побачив, що дехто з них киває, погоджуючись зі словами Шае. Він озирнувся на сестру:
— Богами присягаюся, я не хотів, щоб трапилось аж таке, аби повернути тебе, — мовив Хіло. — Але ти носиш «зелень» і знову стала однією з нас, то кажи, що маєш на думці.
І щойно вона пояснила свою ідею, Хіло посміхнувся з рішучим, хай і холодним задоволенням і взявся втілювати план у життя з такою впевненістю, наче то був його власний. Роздав короткі накази своїм людям, і ті побігли їх виконувати. Поки брати Майки розподіляли бійців на групи, Шае пішла до арсеналу, що містився за тренувальною залою, аби знайти собі зброю. Коли вона повернулась, Хіло якраз сидів разом із Вень на сходах — вони прощалися. Молоді люди низько похилили голови й тихо перемовлялися. Очі у Вень були сухі, але пальці, якими вона заправила пасмо волосся Хіло за вухо, тремтіли. У тому жесті було стільки ніжності, що Шае відвела погляд, почуваючись наче чужа людина, яка підглядає за чимось дуже особистим. Вона вийшла надвір і дивилася, як «дукеса» та п’ять інших автівок полишають територію маєтку.
Цей кортеж мають помітити на в’їзді до тунелю на вулиці Нижня Ло, й до Ґоньта Аша дійде звісточка, що Каул Хіло прямує до «Срібної шпори», аби влаштувати там бойовище. «Горяни» кинуться ладнати оборону, а тим часом очолюваний «дукесою» кортеж об’їде Баюри й повернеться на територію Безгірного клану.
Минуло кілька секунд, як із майданчика під будинком Каулів виїхали машини-приманки і до будинку під’їхали брати Майки з трьома іншими Кулаками: на непримітних автівках, які поспіхом позичили в місцевого Ліхтарника — торговця автомобілями. З будинку вийшов Хіло. Ніжність, яку Шае помітила раніше, зникла — він спустився сходами, а тоді повернувся обличчям до будинку. Упав навколішки й торкнувся чолом бетону. Ріг гойднувся назад, здіймаючи обличчя до неба.
— Чуєте? — проревів він, та Шае не знала, до кого ж він кричить: до свого війська, до вікна дідусевої кімнати, до духа їхнього вбитого брата чи до самих богів. — Чуєте? Я готовий до смерті. Клан — кров моя, і Стовп — її володар.
Шае завше зневажала схильність Хіло до театральних жестів, та вона нахилила голову й глитнула, коли побачила, що навколишні Зеленокості попадали на коліна і з запалом закричали: