Чверть працівників вшилися — ті, що обіймали найвищі посади або мали надто міцні зв’язки з «горянами», а також справді віддані іншому клану чи ті, що боялися розплати, якщо перебіжать на інший бік. Решта лишилися й напрочуд швидко оговталися від зміни курсу. Кеконьці були звичні до змін у керівництві й ставилися до них як до стихійного лиха: зненацька спалахує насилля, якого неможливо уникнути, а після цього треба спокійно впоратися з наслідками, щоб повернутися до звичного трибу ділового життя. І невдовзі той персонал казино, що лишився, вже заклопотано розставляв меблі, замітав розбите скло й відтирав плями крові, доки та не всоталась у дорогий килим чи оббивку.
Шае позбирала нефрит з тіл убитих нею ворогів і вийшла надвір, залишивши Ейтеня та інших підлеглих Хіло стежити за справами. На вулиці вона побачила брата, який вигукував накази, тицяючи туди-сюди скривавленим ножем-кіггем. І обличчя, і аура в нього палали бойовим шалом «Двічі зверху» охопило полум’я, і ніхто не знав, звідки воно взялося: випадково зайнялась пожежа чи зумисно — від рук «горян»-утікачів, а чи надто завзятого бійця-«безгірника». Крізь вікна горішнього поверху здіймався дим, змішуючись із розмитими відтінками неба.
Коли Шае наблизилась, Хіло глянув на неї, на жменю нефриту, яку вона стискала в руці, й вуста його скривив вираз, який не можна було назвати усмішкою. Він озирнувся на гармидер: вогонь палає, люди бігають, час від часу чутно, що десь тривають бійки. І то не лише про Зеленокостих ішлося — Патріотичну заполонив люд з «безгірної» частини Пахви. Вулиці повнились криками й сутичками між звичайними людьми, які підтримували той чи інший клан.
— Цього не досить, — пробурмотів Хіло.
Шае не мала певності, чого це стосується: нефриту в її руках, казино чи того, скількох Зеленокостих вони вбили цього вечора. Її так трусило, що вона не могла відповісти.
Щоб загасити пожежу у «Двічі зверху», пішло ще пів години, і разом з тим хаос ущух, перетворюючись на моторошну тишу. Коли сонце полишило закурене небо, Хіло якраз інструктував своїх людей, як протриматись ніч, а Шае зрештою опинилася на задньому сидінні автівки, що попрямувала до маєтку Каулів. На цю хвилю все навколо неї стало розмите, перетворившись на сюрреалістичне артхаузне кіно про помсту й жорстокість.
Ґоньт Аш мовчки взявся за слухавку, та кожен із навколишніх чоловіків, хто мав такі-сякі здібності до Чуття, відсунувся від нього подалі. Ґоньт приголомшено закляк. А тоді його шия почервоніла від люті.
Несподівана атака забрала життя двадцяти одного члена Гірського клану — Пальців та молодших Кулаків, які кинулись захищати казино на Бідняцькому шляху, але не змогли зрівнятися з убивцями, яких зібрав поміж «безгірників» Каул Хіло. Двоє дурнуватих Ліхтарників, які стріляли в нападників, опинилися в лікарні. Кожен квадратний сантиметр Пахви перейшов під контроль Безгірного клану. Це був спалах міжкланової ворожнечі, рівної якій Дзаньлунь не бачив ніколи.
Ґоньт підвівся. Закляк на кілька митей. А тоді зісмикнув телефон разом з підставкою зі стіни і жбурнув з такою силою, що той врізався у протилежну стіну «Срібної шпори» й так у ній і застряг. Його люди завмерли, шоковані настільки невластивим йому вибухом емоцій.
— Каул Лань помер, — сказав Ґоньт. — Його родина вийшла з лісу. Тепер ми відкрито воюємо з Безгірним кланом. Можна забирати їхні життя та майно, а нефрит дістане переможець.
РОЗДІЛ 34
БОРГИ ПЕРЕД МЕРЦЯМИ
Прокинувшись, Шае розгубилася. Стояла глупа ніч, а вона спала у своїй дитячій кімнаті. Останнім часом вона заходила туди хіба що забрати старий одяг чи інші речі. Коли Шае розплющила очі, то побачила у тьмяному місячному сяйві, що поруч з її старою лампою-глобусом та стосом книжок у м’яких обкладинках громадиться купа заплямованого кров’ю одягу та зброї. І зрозуміла, що заповзла під ковдру, маючи на собі саму білизну — і нефрит.
І тут усе їй згадалося. Смерть Ланя, те, як вона наділа нефрит, взяла зброю й пішла разом із Хіло жорстоко мститися на Бідняцькому шляху. Її розпирало, розпирало, і зрештою напруга вибухнула, як повітряна кулька в коробці, — з грудей Шае вирвалося гучне схлипування. Вона скрутилась калачиком, лежачи на боку, втиснулась обличчям у подушку й заридала — довго, тяжко, доки ставало сліз і сил. А тоді просто лежала, уривчасто дихаючи й обдумуючи цю нову й жахливу реальність.