Зірвати нефрит. Найпринизливіше, що могло статися з немолодим Зеленокостим, який був найдовіренішою людиною поруч зі Світочем Кеконю. І хай як Шае ненавиділа Дожу, вона уявила, як того охоплюють жорстокі судоми нефритової ломки просто перед очима людей Хіло, які не мають до нього ні крихти співчуття, й пожаліла старого — зрадник він там чи ні.
— Просто зараз я його стратити не можу, — мовив Хіло. — Не хочу зіпсувати похорон Ланя. Та Синоптиком він більше не є, це я клану дуже добре пояснив.
І тільки цієї миті її нарешті приголомшило усвідомлення: Хіло став Стовпом.
Вона витріщилась на брата. Стовпом ще ніколи не ставала людина, якій нема й тридцяти років. Хіло заледве старший за неї, він був наймолодшим Рогом в історії. І от він — сидить, заляпаний кров’ю, пропахлий димом пожежі, і їсть собі кашу після того, як очолив криваву різанину. В його аурі вчувалася гострота нового нефриту. У Шае поплило перед очима. «Це кінець, — думала вона. — Отак Безгірному клану настане кінець».
Ложка Хіло дзвякнула об порожню миску. Він зі скреготом відсунув стілець і встав з-за стола. Скоріш за все, йому навіть не треба було застосовувати Чуття, щоби вловити її емоції, — вони в неї на лиці були написані, — та він нічого не сказав. Новий Стовп поклав посуд до мийки, помив і витер руки. Схопився за стілець, поставив його просто перед Шае, знову сів так, щоб вони торкнулися колінами, й узяв сестру під лікті.
— Тепер вони прийдуть по нас, — сказав він. — Зібравши всі сили.
— Так, — погодилась вона.
Може, з Ланем Айт Мада й готова була домовлятися. Та після того, що сталося цього вечора, після того, що зробили Шае та Хіло, пощади не буде. «Горяни» вийдуть з лісу й не спиняться, допоки хтось із Каулів лишатиметься в живих. Їхніх найближчих соратників стратять, цей будинок — спалять дощенту. А рештки «безгірників» поглине Гірський клан.
— Шае, ти мені потрібна, — втома Хіло нарешті стала очевидною, всі риси його обличчя загострились. — Я знаю, що ми не в усьому погоджувались. Знаю, що казав те, чого не варто було казати, що часом надто далеко заходив, але це тільки тому, що ти моя сестра і я тебе люблю. І нехай ти досі сердишся на мене, я знаю, що доля клану тобі не байдужа. Дідусь розбудував цей клан, Лань віддав за нього своє життя, і тепер я потребую твоєї допомоги. Я не зможу впоратися без тебе, — хватка Хіло поміцнішала, він нахилив голову, щоб зазирнути в її похилене обличчя, і в його прямому погляді читалося справжнє благання: — Шае, мені потрібно, щоб ти стала мені за Синоптика.
Усього лиш кілька днів тому вона запевняла Аньденя, що залишила всі кланові турботи та життя Зеленокостої позаду. «Не бери до голови, не треба надто хвилюватися, Ланеві не потрібна допомога, цей клопіт — то не твій клопіт». Егоїзм. Пиха. Байдужість. Повна протилежність тих небесних чеснот, про які вона міркувала, коли опустилась навколішки у Храмі Небесного Повернення й молилася, аби їй дали знак. Недвозначну звістку. І вона отримала те, про що просила.
Усі знають, що боги часто чинять жорстоко.
Якщо Безгірний клан має бодай якусь надію вижити, Стовп потребує такого Синоптика, якому зможе довіряти. А хто ще в клані може підтримати Хіло? Хто ще зможе стримувати його, не дозволяти йому ризикувати своїм життям і потягнути клан за собою на дно? Дух Ланя ніколи не знатиме спокою, якщо з кланом таке трапиться. «Це неправда, що мерцям байдуже, — думала Шае. — Ми маємо борги перед своїми мертвими».
Вона неквапно зіслизнула зі стільця й опустилася навколішки на холодні кухонні кахлі. Приклала стиснуті долоні до чола:
— Клан — кров моя, і Стовп — її володар. Клянуся честю своєю, життям своїм і своїм нефритом.
РОЗДІЛ 35
НЕСПОДІВАНА ЗУСТРІЧ
От чого-чого, а грошви Беро не бракувало. Була в Кузні цілодобова клініка — одна з небагатьох у місті, де лікарі із сумнівним вишколом латали рани, не ставлячи питань, поки ти мав чим платити. Рано-вранці після тієї ночі на пірсі, десь приблизно в той самий час, коли знайшли тіло Каула Ланя, Беро сидів на сталевому столі під дзумкотливим світлом лампи денного світла, а зморщений чоловік з блискучими очима й пасмами волосся, що нагадували брудний пух, витягнув з його руки дві кулі, які неглибоко засіли, та взявся перев’язувати рани, замотуючи марлею так повільно й обережно, що Беро кортіло йому врізати. Він кілька годин ховався в кущах під естакадою шосе й тепер ледь стримувався.
Коли він вийшов із клініки, уже все місто гуділо від новин. Беро підслухав їх, поки стояв у черзі в першому-ліпшому гастрономчику, де купував булочку з м’ясом та газованку. Загинув Каул Лань, Стовп Безгірного клану, й підозрювали, що його замовили «горяни».