— То ти кажеш, що мені треба втікати?
— О боги, а тобі й справді клепки бракує? — пробурмотів Мудт. Він вказав на отвір у підлозі: — Не думаю, що хтось бачив, як ти прийшов, і краще не ризикувати, що хтось побачить, як ти йдеш. Тунель проминає Літній парк і виходить назовні побіля берега. Страшенно помічна штука, коли про контрабанду йдеться, і в цій порі року там сухо. Якщо ти такий везунчик, що досі живий, може, тобі не забракне талану вшитися із Дзаньлуня.
— Вшитися із Дзаньлуня? — вигукнув Беро. — Але як?
— А тут я тобі, кеке, не помічник, — сказав Мудт. — Більшого я для тебе не зроблю. Якщо «горяни» взнають, що я навіть це зробив, почнуть з того, що виріжуть мені язика, — він пополотнів. — Прощавай, нефрите, прощавай, «сяйво», прощавай, тверде їдлечко.
Беро глянув на Мудта примруженими очима:
— Тоді чому ти це робиш?
Чоловік зупинився і подивився на Беро так, наче ставить собі те саме запитання. А тоді скривився, немов власна відповідь йому не подобалася.
— Ти заробив мені дохріна грошей, і тебе так і не спіймали, хоча решта майже всі попалися, а ще якимсь чином, з якогось дурного дива, яке я навіть осягнути не можу, ти вбив Каула Ланя й заявився сюди з самою лише пов’язкою на руці. Не знаю, кеке, що ти за один, але боги наділили тебе якимсь незбагненним таланом, і я проти цього не піду. Нє-нє, — він вказав на сходи, що вели донизу: — Нічого там не чіпай. А тепер вали — доки я не передумав.
Беро не йняв віри тому, що відбувалося. Він зробив усе правильно, скористався з кожного шансу, що майнув у нього перед носом, насмілився на те, для чого іншим забракло сміливості, — й дістав у відповідь отаке? Ще нещодавно він почувався майже невразливим, був переконаний, що ось-ось дістане свою винагороду. Та тепер бачив, що це просто кепський жарт. Він був подумав, чи не відмовитись піти. Почекає просто тут, на задвірках крамниці, на того цапобородого зеленокостого мудака і стребує з нього своє.
А втім, Мудт правду казав. Він мав якийсь незбагненний талан, і краще з цим не жартувати. А те, що вчора спонукало його йти назирці за Каулом, зараз підказувало: якщо він лишиться, то може й не дожити до тієї миті, коли йому знову всміхнеться удача.
Беро поліз до тунелю.
— Там темно, — обурився він.
Мудт простягнув йому ліхтарика. Коли хлопець здолав останні сходинки, Мудт гепнув лядою, й Беро аж підстрибнув. Він почув, як Мудт котить стелаж, аби встановити його в нього над головою, і хлопця схопив за горло нудотний переляк. А що, як це не шлях до втечі, а пастка? Що, як Мудт зачинив його тут, аби віддати потім котромусь із кланів, або просто залишив на смерть?
Беро рвучко обвів навколо променем ліхтарика. Його переляк змусив промінь смикатись, світло падало на коробки та ящики без позначок. Мабуть, саме тут Мудт тримав найцінніше з контрабанди. За інших обставин Беро би з радістю покопирсався й поглянув, що там є, та коли жовте коло ліхтарика ковзнуло повз найближчі стоси і зникло у заманливо-довгому тунелі, жили Беро заполонила полегша, й він поквапом рушив уперед, подалі від неприємного відчуття, що з ним знову повелися не по-людськи.
РОЗДІЛ 36
НЕХАЙ БОГИ ЙОГО ПРИЗНАЮТЬ
«Ну хоч не дощить», — подумав Хіло.
Ланів поховальний почет довго й повільно тягнувся вулицями аж до фамільної ділянки на кладовищі, що лежало на схилі Вдовиного пагорба, неподалік від Академії Каула Душужоня. Колотнеча здійнятись не могла (урвати останню урочисту путь зеленокостого воїна означало накликати на себе біду), але напругу можна було помацати руками, вона низько ширяла над церемоніальною ходою, немов щільні хмари пізньої осені. На чотири дні, поки клани ховали своїх небіжчиків, над Дзаньлунем зависла ілюзія спокою. «Безгірники» повернули тіла Зеленокостих, які загинули у гральних домах, тож «горяни» могли провести всі потрібні ритуали. У підпорядкованих Безгірному клану частинах міста у вікнах осель та установ висіли церемоніальні ліхтарі, що скеровують духів, — аби вшанувати Каула Ланя, онука Світоча, Стовпа свого клану, й допомогти богам його признати.
Хіло ішов за катафалком уже не одну годину. Одразу за ним, пліч-о-пліч, крокували Шае та Майк Кень — новопризначений Ріг клану. Потім простували голови інших впливових родин, що входили до клану: Кулаки, Таланники чи Ліхтарники, — а ще далі тягнувся довгий натовп решти прихильників клану, що долучилися до ходи, аби віддати шану. Десь там, позаду, разом із Тажем була Вень. Хіло хотів би, щоб вона йшла попереду, поруч із ним, але вони ще не одружилися — весілля відклали на невизначений строк. Замість того щоб планувати власне весілля, Хіло ішов на похорон брата.