Зазвичай перед похороном члени родини два дні та дві ночі чували біля вкритої білою тканиною труни, зберігаючи мовчання, тож останніми днями Хіло спав не більше чотирьох годин поспіль і дійшов до межі пекельного виснаження. Щокілька хвилин поперед катафалком лунали поховальні гонги й барабани, які мали привернути увагу богів, щоб ті спостерігали за тим, як Лань долає путь до царства духів, і ці звуки підштовхували Хіло переставляти ногу за ногою. Вважалося, що під час чування не можна розмовляти чи спати, бо якщо дух померлого хотів залишити якусь звістку, то мав би передати її саме в цей час. А якщо такого не траплялося, це означало, що близька людина покинула земну юдоль і спізнала спокій.
І, на думку Хіло, то ще один доказ, що вся ця духовна маячня — повна фігня. Привид Ланя, якщо він і був десь поблизу, запевно не спізнав спокою, й Хіло був упевнений, що якби брат міг щось розповісти — він це обов’язково зробив би. «Ти — не Стовп, — сказав би він. — Я для цього народився, мене цього вивчили, і глянь-но — мене це вбило. Гадаєш, у тебе краще вийде? Дідо завжди казав, що весь толк із тебе — стусани».
— Стули пельку, — пробурмотів Хіло, хай навіть і знав, що насправді розмовляє не з Ланем, а зі своїми страхами, які промовляли братовим голосом.
Минулої ночі, у мить слабкості, спричиненої безсонням та забобонами, він поклав руки на руків’я Ланевого меча-місяця й так розсунув межі свого Чуття, що у свідомості злилися в один хоровий білий шум десятки аур та сотні серцебиттів. Однак він не відчув ані найменшого натяку на присутність Ланя. Під час чування перед ним не проявився жоден дух, не звернувся до нього, навіть не сказав: «Брате, не переймайся, ти скоро до мене доєднаєшся».
Нарешті вони дійшли до кладовища. Катафалк повільно здіймався до поховальної ділянки, де вже викопали нову яму поряд з фамільним пам’ятником із зеленого мармуру, де поховали батька Хіло та їхніх предків. Троє покаяльників-божистів у білих похоронних рясах очікували, щоб розпочати останні ритуали.
Мати Хіло стояла поруч із Каулом Сенем, який сидів у візку біля могили; Кяньла тримала над ним парасольку від сонця, хоча й погода була хмарна. Вони під’їхали сюди ще до процесії. Каул Вань Жя, яку висмикнули з будиночка в Маренії, стояла, похиливши плечі, наче людина, яка вже давно припинила боротися зі світом чи питати, чому так сталося; її зболений погляд був тьмяним, як очі старої ляльки. Патріарх не ворушився, вузлуваті руки вчепилися в поруччя візка, немов корені дерева, що загрузли у глині.
Хіло обійняв матір, але та на обійми відповіла мляво і, здавалося, навіть на нього не глянула. Серед її дітей Лань був найвідданішим сином, він приділяв їй уваги більше за інших двох разом.
— Люблю тебе, ма, — сказав Хіло.
Вона не відповіла. Сивина в її волоссі впадала у вічі більше, ніж зазвичай, а мішкуваті білі похоронні шати додавали поставі опецькуватості. З усіх членів родини її, либонь, спіткав найбільший шок. Хіло сумнівався, що Лань якось особливо звірявся матері про те, яка ситуація між кланами склалася в місті. І тепер жінка, яка занурилась у невідання, переживала найстрашніший біль, тому Хіло постарався зробити зарубку в пам’яті, що вона мусить переїхати ближче до родини або ж треба буде найняти когось, хто краще дбатиме про неї в Маренії.
Він підійшов до діда й шанобливо опустився навколішки, приклавши складені долоні до чола.
— Дідусю.
Хіло звівся на ноги й нахилився, щоб поцілувати набридливого старого в чоло. Він майже очікував, що його дід скине вгору руку-лапу й роздушить йому трахею просто перед очима глядачів. Пальці Каула Сеня ворухнулись, та він просто хмуро подивився на свого останнього онука з невиразною огидою. Хіло ступив убік, пропускаючи вперед Шае, яка стала поруч з візком та взяла дідуся за руку.
— Де Дожу? — почув Хіло адресоване сестрі буркотливе запитання.
Присутність дідуся на кладовищі непокоїла Хіло. Нині Каул Сень поводився ще непередбачуваніше. Що він може сказати? Чи не розжалує він Хіло просто перед публікою, чи не почне розводитись про те, яким прекрасним сином був його Ду? Та зараз Хіло трохи розпружився. Добре, що дідусь був тут, — у тому візку він мав розгублений та кволий вигляд. Ясно було, що він просто немічний старий, а не Світоч Кеконю. Хіло знав, що стара гвардія серед членів клану могла агітувати за те, щоб Каул Сень повернувся до головування. Та тепер вони побачать, що це неможливо.