— Побачимо, чи вийде в тебе з’ясувати, що саме Айт стоїть за спиною Тема Беня, — сказав Лань до Хіло. — А тим часом відправ кількох своїх Кулаків до Пахви, але тільки… — він похитав головою, коли побачив обнадієне братове обличчя, — щоб підбадьорити наших Ліхтарників і захистити їхні заклади. Жодних нападів, жодної помсти, жодних перешіптувань або натяків на певні імена. Ніхто не проливатиме крові, доки родина не дозволить, навіть якщо «горяни» пропонуватимуть двобої до чистого клинка.
— Розважливе рішення, — кивнув Дожу.
Хіло скривився, але, здається, почасти його це задовольнило.
— Гаразд, — промовив він. — Але я тобі кажу: так лише гірше стане. Недовго нам ще виїжджати на дідовій репутації, — він смикнув себе за мочку лівого вуха — звичний жест, щоб уникнути неталану. — Хай живе він триста літ, — старанно, але без вогника пробурчав він. — Та річ у тім, що Айт на посту Стовпа влаштувала демонстрацію сили, і якщо Безгірний клан планує залишитись при своєму, то тобі теж доведеться щось таке зробити.
— Мені не треба, щоб молодший брат повчав мене по-стариганському, — різко відповів Лань.
Зачувши догану, Хіло нахилив голову. А тоді широко всміхнувся — і на його обличчя повернувся звичний хлоп’яцький вираз.
— Та й правда, тобі такого не бракує, еге ж?
Він приязно пересмикнув плечима, розвернувся й попрямував до монструозної білої «дукеси», біля якої стояли Майк Кень та Майк Таж і ділили одну сигарету на двох, чекаючи на свого ватажка. Тепер його тепла нефритова аура нагадувала лагідну течію літньої річки — Хіло був не з тих, хто чаїть злобу після сварки. Лань чудувався, як так вийшло, що дитинство, згаяне у безжальному вишколі в Академії Каула Душужоня, не мало згубного впливу на нескінченно життєрадісну натуру молодшого онука Каула, на те, як він походжав собі світом, немов там спеціально для нього проклали стежки.
— Ланю-се, вибачте, що я сьогодні до нього так грубо говорив, — промовив Дожу. — Хіло — по-справжньому грізний Ріг, але його варто тримати на короткій шворці, — вузькі губи вигнулися в усмішці, немов він знав, що Лань думає так само. — Чи я вам сьогодні ще потрібен?
— Ні. Добраніч, Дожу.
Старий радник схилив голову й безгучно рушив бічною стежиною, що прямувала до Синоптикової домівки.
Лань спостерігав, як розчиняється постать Дожу, а тоді попрямував під’їзною доріжкою до будинку Каулів. То була найбільша будівля на весь маєток, яка вражала своїм розмахом: чітка симетрія модерної архітектури, класичні для кеконського стилю дерев’яні панелі та критий зеленою черепицею дах, бетонні доріжки, що виблискували подрібненими мушлями. Білі колони були тим умисним заморським акцентом, який додав будівлі величі, та сам Лань на це не пішов би, якби рішення залежало від нього. Дід витратив добрячий шмат своїх статків, проєктуючи та зводячи фамільний будинок. Він хизувався символізмом цієї споруди, казав, що будинок слугує доказом досягнень Зеленокостих, того, що вони можуть виставляти на позір своє багатство, хоча лише покоління тому були переслідуваними втікачами, які ховалися в таємних таборах посеред гірських джунглів і виживали тільки завдяки своїй спритності, потайливості й допомозі цивільних Ліхтарників.
Лань підвів погляд на крайнє ліворуч вікно горішнього поверху. У ньому горіло світло, окреслюючи силует чоловіка, що сидів у кріслі. Дід ще не спав, навіть о такій порі.
Лань зайшов до фоє і трохи повагався. Хай як йому не хотілось це визнавати, а Хіло мав рацію: він мусить жорсткіше застосовувати свою владу Стовпа. Важкі рішення — це його сфера відповідальності, і, зважаючи на те, що сьогодні він, радше за все, не засне, з одним із них можна дати раду просто зараз. І, не без побоювань, Лань рушив сходами нагору.
РОЗДІЛ 4
СВІТОЧ КЕКОНЮ
Лань увійшов до дідової кімнати, гарно вмебльованої та прикрашеної предметами мистецтва: палісандрові столики зі Степенланду, шовкові завіси Доби п’яти монархів імперії Тунь, скляні лампи з півдня Їґутану. На стінах майже весь вільний простір вкривали фотографії й пам’ятні дрібнички. Каул Сенінтунь був національним героєм, одним із очільників затятого повстання під проводом Зеленокостих, яке понад чверть століття тому поклало край володарюванню Шотарської імперії над островом Кеконь. Після завершення війни Каул Сень скромно продемонстрував незацікавленість у політиці та небажання бути при владі й перетворився на успішного бізнесмена і впливового громадського діяча. На стіні світлини, де він потискав руки на всіляких офіційних зустрічах державного масштабу та благодійних подіях, змагалися з почесними грамотами.