Хіло звернувся до Тажа:
— Прибери звідси всіх, хто лишився. Я хочу побути на самоті.
Таж із Кенем м’яко, але наполегливо скерували останніх гостей до цвинтарних воріт. Шае на довгу мить похилила голову. Губи її ворухнулись, немов вона мовчки зверталася до Ланевої труни. А тоді вона розвернулася й рушила геть, скеровуючи материні повільні кроки в потрібному напрямку. Вень підійшла до Хіло й поклала долоню на його руку.
— Іди з братами, — сказав він їй. — Я до вас приєднаюся.
Вона так і зробила.
Біля розверстої могили лишився Каул Сень, Кяньла терпляче стояла біля його візка.
— Він був хорошим хлопчиком, — зрештою промовив старий. — Хорошим сином.
І тут раптом Каул Сень схлипнув. Він плакав мовчки, з перекошеним обличчям людини, яка соромиться плакати, яка вважає, що через сльози стає слабкою. Кяньла спробувала його заспокоїти, витягнула серветки із сумочки.
— Ось, Кауле-дзень. Плакати — це нормально. Усі ми люди, всім нам треба виплакатись, щоб почуватися краще, навіть Стовпу.
Та Каул Сень не звертав на неї уваги.
Хіло відвів погляд від цього видовища: старий чоловік у сльозах, — груди його обважніли, наче від свинцю. Його дід був нестерпним тираном, та його життя було значно трагічнішим, ніж будь-хто заслуговує. Усі військові та громадські звитяги, вся та народна пошана, кілька десятиліть головування над родиною та кланом не могли зарадити тому, що він поховав свого єдиного сина, а тепер — і старшого з онуків.
Коли кілька днів тому його діда спіткав напад деменції і йому почали давати заспокійливі, Хіло проінструктував доктора Трува, щоб той зняв та сховав частину нефриту, який належав старому. Спочатку — кілька камінців з паска. Лікар сказав, що це допоможе, що за таких обставин Каул Сень з меншою ймовірністю нашкодить собі чи іншим, що це пригнітить його почуття, сповільнить обмін речовин, зробить його спокійнішим. Коли Каул Сень отямився, він, схоже, навіть не помітив зникнення нефриту — і це було дуже сумною ознакою. А от Хіло — помітив. Та сама неприборкана аура Світоча тепер перетворилась на тінь себе колишньої, через брак нефриту це просто стало очевиднішим. І коли Хіло побачив його зараз, отаким, він зненацька, але з цілковитою певністю зрозумів, що дідусь довго не протягне. Невдовзі родину Каул спіткає ще один похорон — хоча ставити на те, чий саме, він не збирався.
Хіло знав, що серед усіх своїх нащадків дід любив його найменше, але змусив себе підійти до Каула Сеня.
— Дідусю, все гаразд, — тихо мовив він. — Ви створили клан міцнішим, ніж будь-хто з нас, — Хіло схилився поруч із візком. — Не хвилюйтесь, я про все подбаю. Я — не Ду й не Лань, але ж однаково Каул. Усе буде як слід, обіцяю.
Він не знав, чи почув його дід, чи було йому до цього діло, а проте старий припинив плакати й, заплющивши очі, вронив підборіддя на груди. Хіло сказав Кяньлі доправити візок до автівки.
І от нарешті Хіло стояв біля могили Ланя на самоті. І хай він не вірив ані в небеса, ані в привидів, дещо таки треба було сказати.
— Твій нефрит, брате. Я наказав сховати його під обшивку труни. Ніхто не забере його в тебе, ніхто інший його не носитиме. Він належить тобі, — він помовчав хвилинку. — Знаю, ти вважав, що я на таке не здатний, але ж ти не лишив мені вибору, правда? То я збираюсь довести, що ти був не правий. Я цього не дозволю, я не дозволю знищити Безгірний клан. Якщо посмертя існує, то, коли ми знову зустрінемось, ти мені скажеш, чи вдалося зробити те, в чому я перед тобою присягнув.
РОЗДІЛ 37
ВИПРАВДАННЯ СИНОПТИКА
Шае прямувала до будинку Синоптика, де двоє чоловіків постійно стерегли Юня Дожупоня. Ці двоє були з молодших Пальців і не могли протистояти досвідченому Зеленокостому, але вони й не мусили, бо ж їхній бранець нефриту на собі більше не мав. Один із чоловіків стояв перед дверима, щоб ніхто не увійшов, а інший лишався всередині, не даючи Дожу вийти звідти. При собі вони мали тільки пістолети, навіть ножів-кігтів не тримали, щоб у в’язня не було жодного шансу накласти руки на зброю з інкрустованими нефритом руків’ями.