— Ні.
— За все життя Каул-дзень припустився лише кількох помилок, про які потім шкодував. Коли вони з Айтом були партнерами, Товариство одної гори було потужним — таким потужним, що змогло звільнити весь народ! Шае-се, ви народились, коли вже скінчилась війна, ви не можете оцінити чи зрозуміти, що це означає. Це мир, а не війна, розділив нас на клани, перетворив на суперників, що борються за території, бізнес та нефрит. Маю сказати: те, що вони з Айтом залишили у спадок отакий розбрат, розбило вашому дідусеві серце. Я спробував це полагодити, бо він сам хотів би цього. Я намагався знову поєднати клани.
— Прикриваючи «горян», поки вони видобували нефрит за нашими спинами? Потайки змовляючись із їхнім Синоптиком, щоб нас продати? Я вивчила записи НАК та скарбниці. Ви набивали власні кишені.
— Ну і навіщо мені, в моєму віці, більше грошей? — довге обличчя Дожу зневажливо скривилось. — Дочка Айта мала на меті об’єднати клани. Мирним шляхом або ж силою. Вона сильніший, амбітніший та значно здібніший за Ланя Стовп — хай простять мене боги за те, що я таке кажу. Я багато разів переконував його обговорити умови об’єднання, але він відмовлявся про таке думати. На одному його плечі примостилася гордість, а на другому — голос того вовченяти Хіло.
Голос Дожу затих, немов йому вже бракувало енергії.
— Я погодився приховати видобуток, що його затіяли «горяни», в обмін на гроші — і ці гроші я вкладав у клан. Я зміцнив наші позиції в тому бізнесі, що вже був нашим сильним боком: нерухомість, будівництво, готельна справа, — та почав позбавлятися активів, де перевага була за Гірським кланом, а це гральний бізнес, виробництво, торгівля і таке інше. Вони від того ставали багатшими й потужнішими, але й ми були б не менш сильними — ідеальне поєднання, дві частинки однієї головоломки, і Лань побачив би, що в цьому є сенс, та зрозумів би, що об’єднання — єдине мирне й розсудливе рішення.
Шае на довгу мить заплющила очі.
— А ви знали, що вони намагалися вбити Хіло? Що вони, радше за все, намірялися вбити Ланя?
Голова Дожу совалася взад-вперед на диванних подушках.
— Не Ланя, ні — хай боги його признають. А з Хіло що поробиш. Він усе псував, захоплював назад ті заклади, якими я поступився «горянам», порушував кордони й підвищував градус вуличних бійок. Самі знаєте, Кулаки — що акули: варто краплі крові потрапити у воду — й вони вже завелися. Ворожнеча на вулицях спалахувала, як пожежа, й «горяни» втрачали терпець. Я розумів, що вони собі вирішать, що Хіло має померти. Я це знав, але нічого не сказав і не зробив. То я й не дуже переймаюся, що це саме Хіло підпише мені смертний вирок.
Коли Шае дивилась на Дожу, на рябу пергаментну шкіру на його руках та шиї, то згадувала свою подругу Паю, з якою вона вже багато років не розмовляла. Шае пригадувала не те, що Пая любила музику, не те, як їй добре давалася математика, і не те, які здібності вона мала до Легкості. У її пам’яті хробаками ворушились спогади, як із жовтуватого конверта висипався десяток непристойних фотографій. Шае не хотілося думати, що ще вона може знайти, якщо обшукає цей захаращений будинок. Дожу був частиною звичного життя родини Каул, скільки Шае себе пам’ятала, для онуків Світоча він був наче рідним дядечком; і він у такі різні способи зловживав своєю посадою Синоптика задовго до того, як почав потайки підсиджувати Ланя. І хай як вона могла нині пожаліти Дожу — сперечатися з тим, що запевно скаже Хіло, вона не ладна: «Він пішов проти клану. Синоптик не може протистояти Стовпу. Він мусить померти, і нема тут іншої ради».
От тільки Хіло ще не віддавав наказу про страту Дожу. До ворогів він жалю не знав, та коли йшлося про родину — серце мав м’яке. Шае підозрювала, що він відклав страту на потім, щоб це не стало першим його рішенням у статусі Стовпа, Та після похорону Ланя довго чекати не доведеться. Можливо, це станеться навіть сьогодні чи завтра.
Шае нарешті наважилась. Вона зібралася на думці, яку вже давно хотіла висловити, й пересунулась на краєчок крісла.
— Дядечку Дожу, ви мені огидні. Мені не треба пояснювати вам, чому саме. Як на мене, ви вже зажились на цьому світі, бо хай там що чинили, вас захищала дідусева дружба. Я й сльозинки за вами не вроню, але вбережу вас від страти, якщо допоможете дідусеві, — слова звучали все хрипкіше, й вона зробила паузу. — Усе, що він робить, — просто сидить у себе в кімнаті. На похороні він був дуже кволим, а після нього — заледве говорить. А коли таки говорить, то питає про вас.