Пан Уне повагався, але підвівся. Ґоньт змахнув рукою, прикликаючи його ближче. Ресторатор глитнув, спромігся прибрати свого найпрофесійнішого та найзібранішого вигляду й підійшов до чоловіків. Наближаючись, він глипнув на парадні двері й із жахом побачив залите кров’ю скло та нижню половину тіла Цауня. Чоловік підстрибнув, як та білка, коли Ґоньт спитав:
— А де ваш персонал?
Пан Уне спробував заговорити, зрозумів, що не виходить, і просто вказав у бік кухні й задньої кімнати.
— Виводь їх сюди, — сказав Ґоньт одному зі своїх людей.
Пан Уне знову намагався щось сказати, коли парадні двері прочинилися і до ресторану увійшли ще двоє зеленокостих «горян», підтримуючи між собою Сатто, що ледь тримався на ногах. Вони примостили його перед Ґоньтом, наче коти, які принесли придушеного пацюка.
— Нефрит для нашого Рога, — сказав один із воїнів-«горян», салютуючи Ґоньтові. — Ваговита перемога. «Подвійний талан» — одна з перлин Безгірного клану.
Сатто спромігся підвестися на коліна і плюнув Ґоньтові на черевики.
— Кров моя належить клану. Хіло-дзень зірве нефрит з твого охололого трупа…
Ґоньт опустив меч-місяць з такою силою та швидкістю, що пан Уне й звуку видати не встиг, а голова Сатто вже покотилася килимом і спинилася біля стійки гостеси.
— Ви всі добре билися, розділіть його нефрит між собою, — сказав Ґоньт своїм людям. — Підіть скажіть Оро, щоб не випускав персонал, доки тіла не поприбирають, — не варто їх лякати.
Ріг сховав клинок у піхви й підсів до найближчого столика, роззирнувся навкруги й кивнув. Він придивився до дошки, де крейдою виписали страви дня.
— А обідній буфет ще працює? — спитав він.
Запитання висмикнуло пана Уне з шокового стану.
— Т-так, Ґоньте-дзень. Щоправда, страви поприбирали, тож вони могли вистигнути і вже не такі свіжі, як були, якби ви прийшли дві години тому… — він затнувся, розуміючи, наскільки сміховинно це прозвучало.
— Мені казали, що це місце, де полюбляє вечеряти мій ворог Каул Хіло, — сказав Ґоньт. — І що тут особливо вдало готують смаженого кальмара. На жаль, мені ще ніколи не випадало тут попоїсти. Отак-от не щастить Зеленокостим у цьому місті.
Повз них пройшли двоє його людей, що несли обезголовлене тіло Сатто.
— Мені дуже лестить, що ви чули про репутацію «Подвійного талану», дзень, — квапливо промовив пан Уне, рясно обливаючись потом. — Прошу, дозвольте мені принести вам порцію смаженого кальмара, щоб ви нарешті його скуштували.
— З превеликим задоволенням, — сказав Ґоньт. — А ще захопіть свої облікові книги.
Пан Уне поспіхом виконав обидва накази. За десять хвилин Ріг Гірського клану відкусив шматочок кальмара й заповзявся жувати. Його підлеглі терпляче чекали. Тих працівників «Талану», що ще лишалися на місці, вивели наперед і зібрали в ресторанній зоні. Вони вишикувались позаду пана Уне мовчазним та настрашеним півколом. Густі брови Ґоньта насупились, він ковтнув, здійняв руку й кілька разів ляснув долонею по столу, немов аплодуючи:
— А й дійсно: «Подвійний талан» уповні заслуговує на свою репутацію, — сказав він. — Хрусткість ідеальна, поєднання приправ просто унікальне… і гостринка якраз така, як треба. Я б із задоволенням їв таке щодня.
Пан Уне мимоволі аж просяяв від такої похвали. А персонал кухні, що зібрався в нього за спиною, полегшено видихнув.
Ґоньт, не відриваючись від їди, повернувся до чорної облікової книги, яку поклав перед ним пан Уне, й відкрив її.
— Скільки внесків ви платите «безгірникам»? — спитав він.
Пан Уне пояснив, і Ґоньт повільно кивнув, вивчаючи рахунки.
— Останнім часом справи у вас ідуть краще, а це ж війна надворі. Гірському клану ви платитимете в півтора рази більше, — він махнув своїм Кулакам, щоб і ті взяли палички та скуштували кальмара, і вони із задоволенням так і зробили. — А тепер, мій друже, присягніться у відданості й готовності сплачувати данину — і завтра можете відчинятися, як зазвичай.
Рот пана Уне кілька разів розтулився і стулився, доки чоловік спромігся витерти чоло й промовити:
— Ґоньте-дзень, я був Ліхтарником Безгірного клану більш як двадцять років. Мій брат, мій небіж — теж віддані Каулам Ліхтарники, моя братова — Таланниця, мій кузен — Палець у клані. Хіба ви не дозволите мені просто піти з честю?
Давній добрий звичай передбачав, що, коли один клан переймає територію іншого, безнефритні працівники та власники бізнесів можуть або присягнути іншому клану, або спокійно піти — саме це сталося з гральними будинками на Бідняцькому шляху, захопленими Каулами кілька днів тому.