Таж постукав у двері, прочинив їх і промовив офіційним тоном:
— Каул-дзень, я привів Вуня Папі, як ви й просили.
Шае відчула, як її кольнула вдячність до братового помічника — Хіло явно дуже добре його проінструктував. Вона згаяла трохи часу, гасячи сигарету, й розвернулася:
— Дякую, Таже, — промовила Шае.
Кулак звів руки на знак пошани й пішов, надійно зачинивши за собою двері й залишивши Вуня стояти в кабінеті.
— Вуню-дзень, — сказала Шае, огинаючи письмовий стіл і показуючи колишньому Стовповому на страшкувату темно-зелену канапу, що стояла в приймальній зоні кабінету.
Вунь, не кажучи ні слова, всівся. Шае невимушено налила у дві склянки води з глека, що стояв на бічному столику, й поставила одну з них на журнальний столик перед Вунем. Коли він узяв склянку, Шае помітила, що його рука ледь чутно тремтіла Вона опустилася в крісло навпроти нього.
— Мій брат розповідав про вас багато хорошого, — сказала вона. — Він довіряв вам і вважав добрим другом, давнім другом ще з часів навчання в академії.
Вунь не відповів, але цієї ж миті Шае ясно прочитала з його обличчя всю глибину його горя та сорому, а ще — передбачуваний страх за своє життя. Вунь підвів Ланя. Він не знав, що його Стовп подався геть тієї доленосної ночі, не був поруч, щоб захистити його, і навіть не подбав про те, щоб Стовпа обов’язково супроводжували охоронці. Коли цього ранку Майк Таж наказав Вуневі сідати до автівки, впродовж наступних двадцяти хвилин цей чоловік цілком міг вважати, що Каул Хіло наказав відправити його в заслання або ж стратити.
І коли замість того, щоб стояти навколішках на узбіччі лісової дороги, він раптом опинився в кабінеті Синоптика, Вунь явно розгубився, та щойно випив склянку води, яку йому налила Шае, уже достатньо оговтався, аби підвести погляд, в якому нуртувала сповнена презирства до самого себе надія.
— Каул-дзень, я не заслуговую жити далі.
— Лань обов’язково вас пробачив би, — м’яко сказала Шае. Те, як на нього вплинули її слова, вона відчула й за мимовільним спалахом емоцій у його аурі, й за виразом обличчя. І повела далі тихим, але твердим тоном: — Якщо клан хоче виграти цю війну й помститися за Ланя, ми не можемо дозволити собі марнувати людей. Ні я, ні Хіло не здатні заступити Ланя — ми це розуміємо. Разом ми ще маємо шанс, але ж ви були його Стовповим. Ви добре його знали, а на бізнесових та політичних справах клану знаєтеся краще за нас обох. Проступки мусять мати наслідки — це правда, але є й інші способи їх спокутувати.
Обличчя Вуня спалахнуло від сорому через відчуту полегшу.
— Каул-дзень, що ви хочете, щоб я зробив? — спитав він пошепки, і Шае зрозуміла, що правильно розіграла карти.
Тепер Вунь вважав, що Шае порятувала його від Хілової розплати заради якоїсь шляхетної мети, яку міг би підтримати Лань.
— Я знаю, що Лань готував вас до більш відповідальної ролі у клані; можливо, йшлося про те, що ви стали би його Синоптиком після відставки Дожу. Хіло прикликав мене, але самотужки я цього не подужаю. Допоможіть мені керувати конторою Синоптика, обійміть посаду мого виконавчого помічника. Про цей термін я дізналася в Еспенії — йдеться про посаду, яка перегукується з роллю Стовпового, але передбачає більшу видимість і право ухвалювати більше важливих рішень. Хіло поставиться до цього з розумінням. Станьте моєю правицею, як ви були правою рукою мого брата. Ви погодитесь, Вуню-дзень?
Очі Вуня налилися сльозами, і він кивнув, похнюпивши голову.
— Так. Лань-дзень хотів би, щоб я так вчинив, — сказав він просто.
— Добре, — промовила Шае, відчуваючи полегшення від того, що перша розмова минула за планом. — У нас багато роботи, але почнімо завтра. А сьогодні повертайтеся додому, проте подумайте про ті кроки, які нам слід зробити, аби захистити наші ділові проєкти. Але перед тим, як ви підете… Як гадаєте, кого слід призначити Найстаршим Таланником?
Вунь замислився, а тоді промовив:
— Хамі Тумашоня.
Шае вдала, наче розмірковує над цим, і кивнула. Навіть якби Вунь назвав інше ім’я, показати, що вона вже дослуховується до його порад, було правильним вчинком. А втім, вона зраділа, що він назвав ім’я Хамі.
Коли Вунь пішов, Шае вихилила рештки своєї води і сперлася головою об спинку крісла, готуючись до другої розмови, — вона очікувала, що ця пройде важче. Двері прочинилися, й до кімнати невпевнено зазирнула жінка, яка справляла враження однолітки Аньденя.