Під кінець робочого дня Шае плюхнулась у жорстке нове крісло у своєму розкуроченому кабінеті, де пахло новою оббивкою та шпалерами. Темні шкіряні меблі з пухкими подушками та важкі штори з френзлями, що належали її попереднику, заступили неглибокі м’які диванчики, відкриті полиці для книжок і круглясті мідні люстри — деякі речі ще досі не знайшли свого місця й не позбулися пластикових обгорток. Чи не всі працівники розійшлися по домівках, і в будівлі запала майже цілковита тиша.
Почувалася Шае так, наче здійснила невеличке диво. Вона не руйнувала контори Синоптика за перші ж дві доби. Поголос про її перші успіхи розійдеться поміж Ліхтарників, і вони поставляться до її дій з певною довірою. На якийсь час. А на більше вона й не розраховувала.
Задзеленчав телефон, що примостився на підлозі. Шае взяла слухавку й відповіла на дзвінок. Схвильований чоловічий голос по той бік лінії вимогливо покликав Юня Дожупоня.
— Боюся, ви не зможете з ним поговорити, — сказала Шае.
— Ой, та облиште, — різко промовив співрозмовник. — Скажіть, що йому телефонує міністр туризму з Князівської Ради. Я щойно повернувся до країни з тритижневої поїздки й побачив, що все місто перетворилося на бойовище Зеленокостих! Ви в курсі, що про це вже в іноземних новинах розповідають? В інших країнах радять не відвідувати Кеконь. Божевілля якесь. Де Юнь-дзень? Мені треба з ним поговорити.
— Проблеми зі здоров’ям змушують Юня Дожупоня лишатися вдома — на жаль, вони прискорили його відставку, — сказала Шае; саме так вони з Хіло вирішили пояснювати, що сталося, аби запобігти виходу чуток про зраду за межі вузького кола верхівки «безгірників» і поширення їх по всьому клану.
— Відставку? — міністр уже майже кричав. — І хто ж виконує обов’язки Синоптика? Тоді з’єднайте мене з ним нарешті.
— Ви з нею вже розмовляєте, — сказала Шае. — Я Синоптикиня. Мене звуть Каул Шаеліньсань, і якщо ви хочете про щось поговорити — кажіть це мені.
У телефонній слухавці — приголомшене мовчання, а тоді прозвучала здавлена лайка, клацання та глухе гудіння перерваного дзвінка.
Шае поклала слухавку на важіль і розвернула крісло, щоб визирнути крізь вікна, за якими западала темрява. Перед тим як винести конторські шафи Дожу, вона їх повідчиняла, й тепер на її блискучому новому столі громадились високі стоси тек, що містили всі подробиці фінансових операцій Безгірного клану. Вона знову крутнулась на кріслі, взяла одну з верхніх тек, поклала на коліна й відкрила. Вечір тільки починався, й попереду в неї багато роботи.
РОЗДІЛ 40
ЯК БУТИ СТОВПОМ
Хіло не подобалось працювати в кабінеті Ланя — йому це приміщення не пасувало. Усе таке стримане, ще й стільки книжок — невже Лань усі їх читав? Та знайти в собі сили щось змінити в цій кімнаті він теж не міг, тому зустрічі влаштовував за столом у внутрішньому дворику.
Брати Майки були такі втомлені й брудні, наче вони піхотинці, які щойно повернулися маршем із фронту: зарослі щетиною обличчя, одяг забризканий кров’ю, зброя брудна і вкрита плямами. Хіло спромігся прийняти душ та перевдягнутися, але підозрював, що мав не набагато кращий вигляд. Уся його ніч минула в Пахві. Після перемоги на Бідняцькому шляху він не міг дозволити, щоб якусь частину цього кварталу відвоювали назад. У Гострому Списі та Сміттярні точилися бійки, проте на світанку «безгірники» досі утримували всі свої території. Та навряд чи так було всюди.
Хіло розломив булочку й уважно придивився до мовчазних братів Майків.
— Оскільки жоден із вас не поспішає щось казати — справи кепські.
— Ми втратили південний край Доків, — заговорив Кень. — За вчорашні день та ніч загинули троє наших Кулаків та одинадцятеро Пальців. Ми теж трохи нефриту в «горян» захопили, але замало. Ґоньт зі своїми людьми отаборився в «Подвійному талані».
— Хто з Кулаків? — спитав Хіло.
— Асей, Жону та Сатто.
Обличчя Стовпа скривилось. Майки відчули, як його аура зайнялася полум’ям. Вони дивились собі під ноги, поки Хіло не кинув недоїдки булочки на тарілку й не витер рота рукою.
— Нехай боги їх признають, — тихо промовив він.
— Нехай боги їх признають, — відлунням повторили брати Майки.
— А що з паном Уне? — спитав Хіло.
— Це власник «Талану»? — форкнув Кень. — Переметнувся.
Хіло видихнув крізь ніс. Він припускав, що Ґоньт поставив того бідолаху перед вибором: або він змінить сторону, або з ним трапиться щось значно гірше. Але визнати правду — що «Подвійний талан» можуть захопити, а такий давній прихильник Безгірного клану, як пан Уне, перейде на інший бік — було неприємно, бо ж означало, що під загрозою нині вся маєтність клану. Хіло насупився й поділився похмурими думками з Майками: