Якусь хвилину обоє мовчали. Нефритові аури обережно намацували одна одну, штрикаючи, наче розряди статичної електрики. Та нарешті Хіло промовив:
— Шае, ми більше не можемо отак сперечатися. Я попросив тебе присягнути, і ти це зробила, а це означає, що ти не можеш ставитися до мене без поваги й поводитись отак, — він тицьнув пальцем у будинок Синоптика. — Помилувала Дожу, а сама в мене навіть не спитала, — він з огидою сплюнув кавунове зернятко. — Дожу! Та він уже кілька місяців мав черву годувати, але ж Лань був надто м’якотілим, коли йшлося про дідові почуття. І тепер ти так само поводишся: лишила того старого змія в живих, аби він склав діду компанію.
— Іти погодився, що ми спробуємо цей варіант, — парирувала Шае. — Я ненавиджу Дожу більше за тебе, але цього ранку дідусь вийшов зі своєї кімнати вперше за кілька днів. Хіло, я їх з вікна бачила. Я всю ніч працювала — як і ти. І дивилась, як Дожу вивіз дідуся надвір, щоб вони випили чаю та пограли в шахи за оцим самим столом, як вони завше й робили. І він усміхався. Не мав на собі нефриту, але всміхався. У ньому досі жевріє життя. Воно того варте, ми це робимо заради дідуся.
— І тому треба дозволити зрадникові жити поруч з нами? Варто переводити на нього сили двох моїх Пальців, що охороняють його вдень і вночі? Дожу нема чого втрачати. Він для нас небезпечний.
— Він — стара людина, з якої ти зірвав увесь нефрит, — відповіла Шае. — Він пішов проти всіх бажань Ланя, і це перетворило його на зрадника й поганого Синоптика, але я не вірю, що він бодай колись хотів когось із нас скривдити, — коли Хіло кинув на неї сердитий погляд, що повнився сумнівом, вона навіть не сахнулась. — Ти на мене сердишся, але ж розумієш, що Лань погодився би зі мною.
Її правота Хіло не тішила. Для всіх було б краще, якби присутність чи відсутність Дожу вже ніяк не впливала на стан дідуся.
— Але ж річ у тім, — атакував він, — що ти зробила це, не спитавши мене. Вчинила, як тобі заманулось, не стала дотримуватися правил, геть як коли… — він прикусив язика, та обличчя Шае уже скам’яніло.
— Як коли? — холодно спитала вона. — Коли поїхала до Еспенії? Коли почала зустрічатися з Джеральдом? Коли зняла нефрит без чийогось дозволу? — Хіло дуже здивувався, почувши у її голосі зболену нотку. — Ти ж це хотів сказати?
Від цієї розмови Хіло мав такий присмак у роті, наче туди коти насцяли. Троє з його Кулаків загинули, й усі вони були хорошими людьми та справжніми зеленокостими воїнами. Йому слід віднести похоронні конверти їхнім родинам. Слід виїхати в місто — туди, де його потребують, де точиться війна, де треба ухвалювати рішення, а не сидіти тут, сперечаючись із сестрою.
— Я ж тобі казав, — тихо промовив він, збираючи рештки терпіння, — я забув минуле. Та коли ти отак мене дістаєш, я часом забуваю, що про нього забув. Я до цього більше не повертатимусь. Це вже позаду. Значення має те, що тепер нас двоє. Ти — моя Синоптикиня, і я тобі вдячний. То кажи, з чим до мене прийшла.
Шае якусь хвильку мовчки його роздивлялася, наче міркувала, чи вважати братові слова щирими. Цинічна в нього сестричка. Та зрештою вона, схоже, здалася: нефритова аура сповільнилася й перетворилася на незадоволений гомін.
— Рада скликає зустріч для обговорення перемир’я між кланами.
Хіло вишкірив зуби:
— Перемир’я? Та не буде ніякого перемир’я. Хто погодиться на мир, коли його брат лежить у могилі? Та який стосунок ті маріонетки-безнефритники з Князівської Ради мають до кланових справ? Це діло Зеленокостих, а не політиків.
— Князівська Рада дбає про справи державного значення. Війна між двома найбільшими кланами вважається справою державного значення, саме тому Князівська Рада висловлює занепокоєння.
Хіло насупився:
— Але голова Ради — з Безгірного клану. Хіба він не має бути в нас у кишені? Хіба в Раді не засідає вдосталь наших Ліхтарників?
— Так, і вони не дуже раді тому, що їх ігнорують. Хіло, вони ж не Кулаки чи Пальці, щоб виконувати накази. Їхня відданість клану ґрунтується на грошах і впливі, а не на нефриті та братерських почуттях. Якщо не реагувати на їхнє занепокоєння, їхня думка пошириться далі — до інших кланових Ліхтарників. «Горяни» теж мають своїх людей серед радників, і вони можуть доповісти Айт, що ми втрачаємо хватку. За кепського сценарію ми втратимо купу бізнесів, навіть якщо Ґоньт для цього і краплі крові не проллє. А до всього серед радників є ще й люди, які не пов’язані з жодним кланом, і їхній політичний вплив може зрости, якщо війна продовжуватиметься й громадська думка розвернеться проти всіх Зеленокостих.