— Ти про що торочиш?
— Коли ми були малими, я перемагав тебе в бійках, але ти ніколи не здавалася. Взагалі ніколи. Плювала в обличчя, а потім кидалася на мене нишком, коли я не бачив. Ти ж зовсім не відступалась. Пригадуєш той випадок, коли ти мені ледь череп не проломила? А в академії ти наче на робота перетворилася: усім, особливо мені, демонструвала, наче тобі все дається завиграшки. Пацанів лякала до всирачки. Ти завжди була надто розумною й надто небезпечною для якогось там рідкокрового красунчика-іноземця у військовій формі, хіба ні? Ну то йому пощастило, що до нього дійшло раніше за тебе, ось і все, — Хіло опустив руки на плечі Шае й обійняв сестру, мовивши їй на вухо: — Але я все ще готовий вбити його, якщо захочеш.
— Хіло, віддовбись, — різко сказала вона. — Я й сама здатна прибити свого колишнього.
Він засміявся, хоча потайки майже чекав, що зараз Шае зламає йому зап’ясток, просто щоб довести: вона на таке ладна. А коли сестра нічого такого не зробила, він поцілував її в чоло, розімкнув обійми й повернувся до будинку.
РОЗДІЛ 41
НАЙКРАЩИЙ УЧЕНЬ
В Академії Каула Душужоня пробні іспити відбувались за два місяці до підсумкових, що припадали на кінець навчального року, — якраз перед тим, як настане весняний сезон дощів. Офіційні іспити тривали два тижні, були закритим заходом і складалися з низки таємних випробувань, якими керували шкільні вчителі. А от пробні минали за один день, і це була публічна подія, дуже подібна до спортивних змагань. Родзинка дня — шість нефритових дисциплін, але, як то на Кеконі заведено, крім усього іншого, відбувалися змагання з декламування поезії, математична олімпіада й ігри на логіку, що приваблювали своїх відданих шанувальників та азартних гравців.
Ще місяць тому Аньдень із захватом чекав на пробні, але тепер вони перетворилися для нього просто на перепону перед випуском і радували лише з однієї точки зору давали привід зосередитися. Цього ранку він мовчки й механічно жував свій сніданок у їдальні, не маючи сил і бажання долучитися до знервовано-веселих балачок інших восьмикласників. Він звірився з розкладом і зробив усе можливе, щоб успішно виступити в усіх ранкових змаганнях, але не став затримуватися після кожного з них, аби дізнатися, скільки балів набрав. Та й до дошки оголошень у коридорі, навколо якої юрмилися його однокласники, щоб подивитися, як після кожного змагання змінюється турнірна таблиця, він теж не підходив. Вважалося, що пробні іспити мають на меті швидко й без зайвої напруги підготувати випускників до значно суворіших випробувань, що чекали на них попереду. Та чимало восьмикласників — принаймні ті, що розраховували на місце у клані, тобто більшість із випуску — хвилювалися так, наче йшлося про справжні іспити наприкінці навчального року. Подивитися на пробні приходили члени їхніх родин. А ще — керівництво клану. Ріг та його основні Кулаки зазвичай відвідували пробні, щоб придивитися до випускників, яких вони схочуть взяти в Пальці. Старші Таланники спостерігали за науковими конкурсами. І залежно від того, як учні покажуть себе сьогодні, наступні два місяці вчителі могли поводитись або притомно суворо, або перетворитися на мучителів, що не знають міри.
Та Аньдень так і не знайшов у собі сили перейматися цим бодай на дрібочку. За обідом він майже ні з ким не розмовляв, а щойно доїв — пішов з їдальні і трохи зарано з’явився на випробуванні вежею. Погода стояла похмура й прохолодна — учасникам змагань довелося піддягти футболки під формені туніки, і їхнє дихання клубочилося в повітрі. Здійнявся вітерець, але не настільки сильний, щоб Аньденя це хвилювало. Він витягнув шию, намагаючись роздивитися найвищу платформу, що увінчувала ті кілька ярусів, які оперізували міцний дерев’яний стовп п’ятнадцять метрів заввишки. Коли назвали його ім’я, він звичним жестом затягнув тренувальний браслет навколо зап’ястка та провів великим пальцем по нефритових камінцях. Пролунав дзвін.
Він розбігся, а тоді стрибнув, застосовуючи Легкість. Хлопець перестрибував з платформи на платформу, чіпляючись руками й ногами, штовхав себе вище, з кожним рухом накопичуючи й вивільняючи нефритову енергію, що допомагала здіймати тіло вгору попри силу тяжіння. Земля стрімко віддалялася, секунди розтягувалися, й коли він перестрибував з однієї вузької планки на іншу, здавалося, він так надовго зависає в повітрі, аж ось-ось втратить контроль над Легкістю й гепнеться на землю, переламавши всі кістки. Серце в нього калатало, але дихання лишалося спокійним та впевненим, і хвилювання він не відчував. Йому було байдуже, переможе він чи програє. Байдуже, чи раптом не впаде. Він не зводив погляду з горішньої платформи, й коли дістався до неї, десь далеко внизу пролунав дзвін, а тоді — оплески, такі гучні, що Аньдень зрозумів: наразі він показав найкращий результат дня.