— Дідусю, — скривився Лань, — я не Ду. Це я, ваш онук Лань.
Каул Сень озирнувся через плече. На мить він розгубився. Лань уже не вперше ловив його на розмові з сином, якого той втратив двадцять шість років тому. А тоді туман у погляді Каула Сеня розвіявся. Старий розчаровано стиснув губи й зітхнув.
— У тебе навіть аура схожа, — пробуркотів він. І знову повернувся до вікна. — Тільки в нього вона була дужча.
Лань зчепив руки за спиною та глянув убік, аби приховати роздратування. Приходити сюди й бачити на стінах батькові світлини, що змагалися кількістю з грамотами, було й так боляче — і без того, щоб терпіти дідові дедалі частіші та безцеремонніші обрáзи.
У дитинстві Лань збирав батькові світлини, як ті скарби. Він вишукував їх годинами. На найбільшій чорно-білій фотографії Каул Ду стояв між Каулом Сенем та Айтом Юґоньтінем у військовому наметі. Усі троє розглядали розгорнуту мапу. На поясі у них виднілись ножі-кігті, з плечей звисали гнуті мечі-місяці. Каул Ду, одягнений у вільну зелену туніку генерала Товариства одної гори, дивився просто в камеру та аж пашів упевненістю й революційним завзяттям.
Однак тепер фотографії в рамочках перетворилися для Ланя на реліквії, що викликають лише роздратування. Дивитися на них — все одно, що дивитися на кадри з самим собою, яких просто не може бути, — немов він загубився в іншому часі, в іншому місці. Зовні Лань був викапаний батько — та сама лінія підборіддя, той самий ніс, навіть зосереджений вираз обличчя з трохи примруженим лівим оком у них був однаковісінький. Замолоду зауваження про їхню схожість сповнювали його гордістю. «З вигляду він геть-чисто як батько! Його доля — стати прославленим воїном Зеленої Кістки! — казали люди. — Боги повернули нам нашого героя в його синові».
А тепер Ланю муляли і фотографії, і такі порівняння. Він розвернувся до діда з твердим наміром повернути їх обох до теперішньості.
— Шае прибуває цього тижня. Вона приїде ввечері четверодня, щоб висловити свою повагу.
Каул Сень стрімко розвернувся разом із кріслом.
— Повагу? — він аж підвівся від обурення. — А де була її повага два роки тому? Де була її повага, коли вона стала спиною до свого клану, до своєї країни і продалась еспенцям, як та хвойда? Вона все ще з тим чоловіком, з тим шотарцем?
— Він напівшотарець, напівеспенець, — уточнив Лань.
— Та яка різниця, — відповів дід.
— Вони з Джеральдом розійшлися.
Каул Сень знову сів на крісло.
— Нарешті хороші новини, — пробуркотів він. — Однаково з того б ніколи нічого не вийшло. Забагато крові між нашими народами пролилось. А діти в неї видалися б слабаками.
Лань прикусив язика, бо в нього крутилася відповідь на захист Шае: краще вже хай старий висловить своє невдоволення, і на тому все. Він не сердився б так сильно, якби Шае не була поміж онуків його улюбленицею.
— Вона повертається, щоб залишитись тут, принаймні на якийсь час, — сказав Лань. — Дідусю, поводьтеся з нею люб’язно. Вона мені написала, переказувала вам свою любов і молитви з побажаннями здоров’я й довгого життя.
— Ха, — буркнув найстарший Каул, та, схоже, він трохи заспокоївся. — Довгого життя й здоров’я вона бажає. Син у мене помер. Дружина померла. І Айт Ю помер. А вони всі були молодші за мене.
На екрані телевізора лави солдатів, що бігли вперед, косив мовчазний вогонь противника.
— Як так вийшло, що я й досі живий, а всі вони — померли?
— Боги вас люблять, дідусю, — слабко всміхнувся Лань.
Каул Сень форкнув:
— Ми з Айт Ю все це неправильно довели до кінця. На війні билися пліч-о-пліч, а в мирний час дозволили діловим стосункам стати між нами. Бізнесу, — це слово Каул Сень аж сплюнув.
Він вказав на кімнату помахом вузлуватої руки, з презирством і зневагою окреслюючи все, чого досягнув.
— «Шоті» не вдалося зруйнувати Товариство одної гори, а ми впорались. Наші клани розсварилися. Я навіть не мав змоги поговорити з Ю перед його смертю. Ми обидва таки вперті були. А хай йому грець. Такого, як він, більше ніколи не буде. Він був істинним воїном Зеленої Кістки.
Приходити сюди було помилкою. Лань глипнув на двері, міркуючи, яку відмовку обрати. Дід надто вже занурився у спогади про часи, коли Зеленокості об’єдналися задля національної ідеї, він просто не захоче слухати припущення Хіло про те, що клан та спадкоємиця його давнього товариша перетворилися на ворогів.