Лотт різко стулив рота.
— Емері, я тебе чимось образив? — він тягнув склади Аньденевого прізвища з перебільшеним еспенським акцентом, підкреслюючи, наскільки по-чужинському воно звучить. — А я й не думав, що тебе так тривожить, коли хтось сумнівається в діях клану чи однесеньке слово каже проти славетної родини Каул, очі Лотта спалахнули. — Може, ти й найкращий учень, але ніхто з нас ще не присягав і рангів не отримував. Ти не маєш права казати нам, що робити чи про що говорити.
— Ми — восьмикласники, — відрізав Аньдень. — Безгірний клан покладається на нас. Молодші класи за нами спостерігатимуть. Такі балачки шкодять клану, а ви ще й торочите про це посеред майданчика, де будь-хто може вас почути, — його дедалі більше охоплювала лють, і він кинув докір співрозмовникові, бо ж знав, що сумніви — наче віруси, вони миттю поширюються з вуст у вуста: — У тебе батько — Кулак, ти мусив би знати краще.
— Не вказуй мені, що я мушу знати, і не смій нічого казати про мого старого, — огризнувся Лотт.
І тут обстава враз зазнала небезпечних змін. Сьогодні обидва вони мали на собі нефрит, і Аньдень відчув, як аура іншого юнака спалахнула, наче до неї плеснули олії. Купка восьмикласників нервово совалась на місці. Двобої на території академії були заборонені, ще й учителі трималися поблизу. Та й дехто з учнів і їхніх родичів, що юрмилися на майданчику, уже почав зиркати в їхній бік.
— Ну ж бо, — Тонь став поміж Аньденем та Лоттом. — Усім нам сьогодні нефрит трохи вдарив у голову. Може, ми й зайвого ляпнули. Не думаю, що хтось тут хотів когось образити, еге ж? — він дуже виразно глянув і на Лотта, і на Аньденя.
— А мені здається, що хтось таки хотів, — злостиво промовив Лотт та його погляд зненацька ковзнув Аньденеві за плече й він примовк.
І саме тієї миті Аньденя огорнула хвиля теплої аури, за якою він безпомильно впізнав Каула Хіло.
— Енді, — Хіло поклав Аньденеві руку на плече й долучився до їхнього гурту, наче він робив це кожного дня. — Кень мені все розповів — сказав, що ти сьогодні був просто неймовірний. А я встиг тільки на вручення нагород. Усе ж таки зміг побачити, як ти став найкращим учнем. Вибач, що раніше не вирвався.
Вуста Хіло вигнулись у тій його кривуватій безжурній усмішці, та Аньдень помітив, як сильно він змінився. Завше юний вигляд затьмарили темні тіні, що запали довкруж очей та рота. Риси обличчя загострились, на руках з’явились нові шрами. Присутність Стовпа одразу ж змусила всіх принишкнути, розмова миттю змінила напрямок, немов струмок, у який кинули каменюку.
— Я… я дуже втішений, що вам вдалося прийти, Хіло-дзень, — спромігся вимовити Аньдень.
— Познайом мене зі своїми друзями, Енді, — сказав Хіло.
Аньдень роззирнувся колом. Коли черга дійшла до Лотта, Хіло з неабиякою цікавістю промовив:
— Ти — син Лотта Пеньшуґоня? Мені прикро, що твій батько не зміг прийти сюди й подивитися, як ти береш участь у пробних іспитах. Певен, що він дуже хотів би, але я покладаюся на нього, бо він може втримати для Безгірного клану Соґень, — не схоже було, що Стовп помітив Лоттові напружені плечі й застигле обличчя, і тому він ще привітніше додав: — Я розкажу йому, як добре ти виступив. Він стверджує, що в метанні ножів ти кращий навіть за нього й цілком здатний носити його нефрит — це я вже й сам бачу. Тобі варто поговорити із Майком-дзень. Будь-коли, як зручно буде, — необов’язково чекати випускної церемонії.
Обличчя й шия Лотта помаковіли.
— Спасибі вам, Кауле-дзень, — коли хлопець вклонявся Хіло, у нього смикнулось підборіддя, і тієї ж миті він кинув косий погляд на Аньденя.
— Це вас усіх стосується, — вів далі Стовп, обводячи поглядом невеличке коло восьмикласників. — Я вже Енді казав, що ви — найбільший та найпотужніший випуск академії за багато років. Проти вас я вже старигань. Ви — майбутнє клану й надія ваших родин.
— Дякуємо, Кауле-дзень, — сказав Тонь, й інші повторили слідом за ним.
— Кров наша належить клану, — запопадливо докинув Дудо, схиляючись у низькому поклоні.
— Уже скоро, друже, але ще ні, — легковажно промовив Хіло, смикнувши Дудо за комір на спині. — Ще два місяці ви залишатиметесь учнями. І не просто учнями, а восьмикласниками. Це ж, можна сказати, ваш обов’язок — зробити життя молодших якомога жалюгіднішим та змусити вчителів оголосити вас найгіршим класом в історії академії якраз тоді, як вам настане час випускатися. Таке кожен клас чудив. Ото розказав би вам трохи про мій випускний рік, але ж це вечір після пробних — чого це ви ще не повтікали з кампусу, щоб напитися?