Дехто з них засміявся, всі знову подякували Стовпу і вшилися, знервовано озираючись. Лотт кинув на Аньденя з Хіло ще один незрозумілий погляд і долучився до решти.
Хіло попрямував разом із Аньденем через уже майже спорожнілий майданчик. Тон його змінився — він розгубив усю легковажність:
— Ви з Лоттовим сином були готові вчепитися один одному в горлянки. Про що ви говорили, коли я підійшов?
— Не має значення, — пробурмотів Аньдень. Хай як він сердився на Лотта Джіна, йому не хотілося злословити про нього перед Стовпом. Та Хіло й далі чекав, і Аньдень зрозумів, що доведеться відповідати: — Він казав, що клан не отримає стільки Пальців, скільки тобі хочеться. А ті, що матимуть вибір, не захочуть настільки ризикувати, коли точиться війна.
— Так, усі вони присягати не стануть, це правда. Може, навіть менше людей, ніж ми сподівалися. Й оце тебе так розлютило?
— Річ у тім, як саме Лотт про це казав, Хіло-дзень. Геть без поваги.
Хіло з розумінням кивнув.
— То ти поставив його на місце?
— Я… — Аньденя це заскочило зненацька. У голосі Хіло зачулася легесенька дражлива нотка, та й брову він отак вигнув, аж Аньдень перелякався, що кузен міг запідозрити дещо інше підґрунтя його нападу на Лотта. — Я мусив щось сказати.
— Енді, — суворо промовив Хіло, — багацько хлопців, що зараз є твоїми однокласниками, згодом стануть твоїми Пальцями. Тобі доведеться навчитися: є способи контролювати своїх людей так, що вони тебе довіку ненавидітимуть, а є й такі, за які вони тебе ще більше полюблять. І щоб знати, який саме спосіб застосовувати, ти мусиш цю людину пізнати. Що ти знаєш про того свого друга?
Аньдень повагався. Та що він узагалі знає про Лотта Джіна?
— Розповім те, що знаю я, — сказав Хіло. — Його старий — ще те мурло. На щастя для нас, такий відданий та «зелений», що годі іншого й бажати, але Лотт Пень простує по життю, наче постійно напрошується на бійку. Завжди сердито зирить навкруги, ніколи й нікому не скаже доброго слова. З отих людей, що псів завше копнуть. Не дивина, що його малий пащекує й ходить усюди з кислою міною. Навряд чи він знає, якою людиною може стати, з отаким-от батечком. Та й навряд чи знає, що про клан думати.
Вони пішли не до гуртожитків, а в протилежний бік, але Аньдень ні слова не мовив. Він мав відчуття, що Хіло ділиться з ним тим, що сам вважає дуже важливим, — дає цінні поради майбутньому Кулаку.
А Хіло вів далі:
— Те, що ти сказав йому, якраз коли я підійшов, змушує твого друга почуватися гіршим за його старого, і він цього вже не стерпів. Він прийматиме від тебе будь-яку прочуханку: хай словами, хай кулаками, — допоки вважатиме себе кращим за батька.
Ніхто не сумнівався в тому, що Каул Хіло мав підхід до своїх людей. Він ними щиро цікавився, і для Аньденя то був талант, значно загадковіший за всі нефритові здібності.
Вони проминули ворота й перейшли парковку до того місця, де стояла «дукеса».
— Енді, люди — вони як коні. І Пальці з Кулаками також — геть усі. Кожна шкапа поскаче, якщо її батожити, та лише з такою швидкістю, аби тільки батога більше не дали. А от на перегонах коні скачуть, бо дивляться на тих, хто ліворуч від них, потім на тих, хто праворуч, і думають собі: «Е-е-е ні, я цим придуркам себе обігнати не дозволю».
Задощило — ледь-ледь, така собі холодна зимова мжичка. Аньдень кинув стривожений погляд у небо й потер передпліччя, та Хіло стояв руки в кишенях, лікті трохи виступають уперед, бо сперся на «дукесу».
— Енді, часом люди, про яких ти думав, що можеш на них покластися, тебе підводять — і то в дуже прикрий спосіб, і з цим страшенно важко змиритися. Проте в більшості випадків ти даєш людині заради чого жити, кажеш, що вона може перевершити саму себе, що може стати кращою, ніж навколишнім на гадку спаде, і ця людина зі шкіри вистрибне, аби тільки довести, що так воно і є.
Аньденя зненацька охопило виразне відчуття, ніби його щойно м’яко вишпетили за те, що він сьогодні повівся неправильно, коли зреагував на слова Лотта та інших восьмикласників. Якби не поява кузена, то він накинувся би на тих самих учнів, що їх Хіло планував навесні прийняти до клану. Аньдень опустив погляд — він зрозумів, що теж має відповідати певним очікуванням.
— Твоя правда, Хіло-дзень.
Мало стати Зеленокостим, навіть бути першим учнем недостатньо — він мусить бути Каулом.
— Та припини, — сказав Хіло. — У тебе такий вигляд, наче ти впевнений, що мене розчарував, а насправді це геть не правда. Усім нам треба вчитися. Ти вийшов проти іншого чоловіка і стребував з нього поваги до клану. Ти хотів вчинити правильно, і саме це важить найбільше. А тепер покажи новеньку «зелень» за твою першість.