Аньдень простягнув кузенові зелену скриньку. Хіло відкрив її й дістав звідти круглястий камінчик завбільшки з ґудзик від сорочки, але вдвічі товщий та оправлений у простеньку металеву кліпсу. Він здійняв шматочок нефриту вище й уважно до нього придивився. Нефрит був бездоганним — яскраво-прозора зелень, що межувала з блакиттю. Навіть у тьмяному світлі хмарного надвечір’я нефрит у пальцях Хіло майже світився. Стовп схвально гмикнув, і Аньдень на мить відчув якусь незрозумілу тривогу, шалений та ірраціональний спалах власницьких почуттів, раптове бажання негайно ж повернути свою нагороду.
Кузен посміхнувся, немов зчитав це інстинктивне поривання з Аньденевого обличчя або з його аури. Він простягнув руку вперед і торкнувся лівого зап’ястка хлопця. Старанно, майже ніжно він розстібнув шкіряний тренувальний браслет та вклав четвертий камінчик у вільну виїмку поряд із трьома іншими. Замкнув кліпсу так, що вона притулилася до шкіри Аньденя, а тоді підтягнув ремінець браслета.
— Ось, — він грайливо поплескав кузена по щоці. — Тепер краще, скажи?
Аньдень на хвильку заплющив очі, насолоджуючись новим потоком енергії, що струменіла крізь його втомлені м’язи й розхитані нерви, наче світло. Навіть із заплющеними очима все навколо здавалось неймовірно ясним та до болю прекрасним: дощ торкався його шкіри приємним лоскотом, вітерець повнився сотнями тисяч розмаїтих відтінків звуків, запахів, присмаків, а аура його кузена — її форма, те, де вона майоріла, її особливості — була промовистішою за те, що він міг побачити зором. Аньдень засміявся, трохи знічений тим, що шкіриться, як дурний. Цієї миті він міг би повторити всі пробні іспити й виконати всі вправи краще, ніж до того, — оце вже точно. Кожен отриманий шматочок нефриту немов додавав світу справжності, зміцнював владу над його власним тілом та й усім навколо. Він розплющив очі й побачив, що Хіло дивиться на нього з гордістю, але й не без заздрощів.
— І отак ти почуваєшся щоразу, коли отримуєш новий нефрит? — спитав Аньдень.
— Ні, — відвів погляд Хіло. Він мимоволі торкнувся рукою грудей. — Ти ніколи не забудеш своїх перших камінців — штук шість чи десь близько того. Пам’ятатимеш день, коли здобув кожен із них, як ти його дістав, що при цьому відчував — геть усе. А наступні відчуваєш усе менше і менше. Кожен Зеленокостий зрештою сягає своєї межі. Коли ти вже носиш увесь нефрит, який здатен подужати, додавай ще, не додавай — різниці не буде. Та з деякими людьми все інакше відбувається — нефрит починає їх руйнувати.
Слова Хіло розвіяли всю ейфорію Аньденя. Руйнувати. Його мати, дядько, а тепер і Лань — думати про них так було неправильно, непоштиво, але як іще це назвати? Навіть піднесення від нового нефриту не затьмарювало занепокоєння, що зріло в серці Аньденя: тривога за себе, за інших. Попід коміром Хіло, між завжди розстібнутими двома верхніми ґудзиками, він бачив лише кілька камінців, але знав, що торс кузена вкриває значно більше нефриту й чимало небезпечних трофеїв додалося просто за останній місяць.
— Але ж з тобою такого не трапиться, Хіло-дзень? — спитав він, не спромігшись приховати тривогу.
Хіло трохи засмучено похитав головою:
— Я вже нічого не відчуваю.
РОЗДІЛ 42
СТАРИЙ БІЛИЙ ЩУР
Задвірки «Ломбарду на Папаї» — одне з небагатьох місць, де можна було розшукати Тема Беня, який мав справи з отими нерозважливими сміливцями, що опинилися на самому дні чорного ринку нефритової торгівлі. І нині, задоволено визнавав Тем, це була доволі перспективна галузь. Зеленокості затято вбивали одне одного, не відволікаючись на все інше, тож кримінальники всіх ґатунків насолоджувалися передишкою. Звісно, ще залишалась і дзаньлунська поліція, яка мала б за всім стежити, але її представники здебільшого виписували штрафи за дрібні правопорушення, регулювали дорожній рух та підтирали за кланами. Вони ж були державними службовцями, не бійцями. Майже ніхто з них навіть нефриту не носив. І тим паче схожого на той прекрасний зразок, що його Тем вивчав просто зараз крізь лупу з десятикратним збільшенням. Оптика дозволяла роздивитися характерну текстуру — щільну зернистість, що відрізняла справжній кеконський нефрит, найрідкісніший та найкоштовніший дорогоцінний камінь на світі, від усіх інших позбавлених енергії декоративних камінців зеленого кольору.