Стіна перед ним вибухнула зливою трісок та тиньку. Кулак чолов’яги пробив тонку внутрішню перегородку з гіпсокартону і схопив Темів зап’ясток з нищівною міццю нездоланної Сили. Тем надто пізно збагнув, що Зеленокостий спричинив той гуркіт, коли змітав телевізори й електроніку біля стіни, яка їх розділяла. Рука, що немов рухалася сама собою, прохромила стіну, різко крутнула і зламала Темові зап’ясток так, як курчаті скручують крильця. Кам’яноокий заволав, а «анкев» із грюкотом упав на підлогу.
Рука розтиснулась. Тем завалився спиною назад на свій стіл, притискаючи скалічений зап’ясток до грудей, і кинувся, аби підхопити пістолет лівою рукою. Стіна провалилася. Коли Зеленокостий пробив доста велику діру, щоб пройти, здійнялася хмара білого пилу. Тем підвів пістолет, намагаючись вгамувати дрож і вирівняти приціл зламаною рукою. Зі зболеним скавчанням він натиснув на гачок. Величенький пістолет шалено смикнувся в його ослаблій руці й пробив діру над задніми дверима.
«Анкев» різко висмикнули з Темових рук. Чоловік, що перехопив ствол, здолав невеличку відстань і різко опустився навколішки. Він двічі вдарив важким металевим руків’ям пістолета, наче то молоток, і розтрощив Темові колінні чашечки. Різьбяр скрикнув і впав на підлогу.
— Та ти ж свинойоб паскудний! Я тебе прикінчу! Я тебе, блядь, приб’ю! — верескнув він їґутанською.
Його мучитель підійшов до стільця, в якому ще кілька хвилин тому сидів Тем, і всівся собі. Він поклав «анкев» на стільницю і зняв капелюх, вибиваючи з фетру тиньковий пил. Обтрусив плечі пальта, побачив, що толку з цього нема, і зняв його взагалі. По тому, як відчистив одежу від більшості трісок, він поклав її на стіл, прикриваючи пістолет. А тоді закасав рукави й зачекав, доки кам’яноокий припинить волати. Той лежав, хапаючи ротом повітря, й закочував повні ненависті очі.
— Ти знаєш, хто я такий?
— Один з тих сучих синів Майків, — сказав Тем.
— Правильно, — промовив Майк Таж. — А ти — Тем Бень, нині більше знаний як Різьбяр, — з кишені свого пальта він витягнув чорний прямокутний предмет. Тем побачив, що то був диктофон-касетник, з тих, що ними послуговувались журналісти. Майк перемотав касету на початок. — Ти тут непогано влаштувався, — сказав він. — Позбутися двох інших скупників, що працювали в цій частині міста, — для цього треба мати густу кров та свій стиль.
— Я ж кам’яноокий, — запротестував Тем. — Клан роками дозволяв Ґі та панові О ладнати свої справи, а ти збираєшся вбити кам’яноокого за те, що він трішки вилову з ріки спродав? Та де ж той ваш дорогоцінний кодекс айшо, щеня ти паскудне, воша ти злоїбуча?
— Та ну тебе, якби ти й далі торгував річковим виловом, усе було б інакше. Каул Лань не став би посилати когось по твою душу, коли вже ти кам’яноокий, та й злити родину Тем не варто було, як із цього особливої користі нема. Варто прибрати різьбяра з вулиці, й одразу хтось інший посяде його місце, еге ж? — Майк прилаштував диктофон на краєчок стола. — Та нині Лань-дзень у могилі, а надворі — війна, тож настав час для довгоочікуваної розмови. Ти не просто різьбяр-кам’яноокий, що звик кепсько вдягатися, як-то в Їґутані заведено. Ти — Білий Щур.
Білий Щур — шпигун-оперативник, підпорядкований клану. Кодекс Зеленокостих, який забороняв убивати тих представників ворожого клану, що не носять нефриту, на Щурів не поширювався.
— Моя родина вигнала мене за двері, я більше не належу до «горян». Не можна ж порушувати айшо через якісь там підозри! — Тем уже обливався потом.
— Ой, та це не просто підозри, можеш не гаяти часу на відмовки. Ми спостерігали за тобою кілька місяців. Ти що, справді вважав, що можеш сцяти на території Безгірного клану й ніхто штину не почує? — Майк зазирнув до Темової сумки, покопирсався між рулончиків готівки й витягнув загорнутий ніж, наче одразу ж зачув нефрит. Він розгорнув тканину і присвиснув: — Зі всього видно, що війна — гарний час для стерв’ятників, — він взяв ніж, провів пальцем по лезу й поклав клинок поруч із диктофоном. — Ми можемо зробити це швидко або ж повільно, але закінчиться це в один спосіб: ти розкажеш усе, що знаєш про дії «горян» на території Безгірного клану, починаючи з того, куди відправляєш увесь нефрит, на який накладаєш лапи. Я вже маю кілька непоганих здогадок, але тобі ж буде краще, якщо розкажеш як є. Тому постарайся говорити чесно, — він взяв диктофон і натиснув на кнопку «Запис».