Вень обійшла кухонну стійку та всілася на барний стілець поруч із Шае. Торкнулась її коліна й дуже серйозно промовила:
— Шае-дзень, ви — Синоптикиня. Як гадаєте, на якій роботі я принесла б нині клану найбільше користі?
Шае не очікувала на повернення до цієї теми. Вона стиснула губи — їй не подобалося, коли її підловлювали із запитаннями, на які вона начебто мусила мати відповідь.
— Яку саме користь? — спитала вона.
— Користь для вас і Хіло, — сказала Вень. — Щось, що допоможе перемогти у війні.
Шае похилитала чай у чашці.
— Це війна між Зеленокостими.
— Отаке й Хіло каже, — відповіла Вень. — Але ж безглуздо це казати, щоб захистити мої почуття. Якщо переможуть «горяни» — вони уб’ють мого нареченого. Мої брати є його Рогом та Стовповим, і то навіть не згадую про те, що вони — сини зрадника Гірського клану й теж приречені на смерть. Я, може, й кам’яноока, але в цій війні можу втратити все, всіх, кого люблю. То що, я маю марнувати дорогоцінний час Синоптикині проханнями знайти мені незначущу посаду в конторі якогось дрібного Ліхтарника, де я копіюватиму документи й вестиму записи? — Вень звела брови. — Маю радо погодитися на таку роботу?
Шае замислилась про інших жінок, що жили в маєтку Каулів: про свою бабусю, про матір, про дружину Ланя Ейні.
— Ви станете дружиною Стовпа, — сказала вона до Вень. — Ніхто не чекатиме, що ви працюватимете, тим паче — що долучитеся до кланових справ, особливо зважаючи на вашу кам’яноокість.
— Очікування — така дивна штука, — промовила Вень. — Коли ти з ними народжуєшся, вони тебе бісять, ти з ними воюєш. Та коли від тебе ніхто й нічого не чекає, цього чомусь бракує — і то все твоє життя.
Вень допила свій чай. Вона взялася за пляшку з віскі, добряче хлюпнула просто до чайної чашки й вихилила. Глянувши на неї, Шае помітила в обличчі Майк Вень короткий і стрімкий спалах прихованої різкості. І тут вона зрозуміла, що геть не знає цієї жінки.
Майбутня дружина Стовпа проказала:
— Дозвольте я працюватиму на вас, Шае-дзень. Робитиму щось таке, що допоможе нам виграти війну.
— У конторі Синоптика є відкриті вакансії, — повільно промовила Шае. — Але я не впевнена, що ваша освіта — це те, що для них потрібно…
— Що найкориснішого для клану може робити кам’яноока людина?
Відповідь на це запитання Шае знала. Ясна річ, ця бентежна ідея вже спадала їй на думку, та минула хвилина мовчання, доки її очі зустріли погляд Вень і вона відповіла:
— Працювати Білим Щуром.
— А вам потрібен Білий Щур, Шае-дзень?
Тепер Шае бачила, що ця жінка завела її на манівці. Й обережненько рушила вперед, немов наготувалася долати трясовище. Кам’яноокі здатні тихо та спокійно визбирувати й перевозити будь-яку кількість нефриту, й аура їх ніяк не виказувала. На відміну від абукейців, до яких ставилися з підозрою й могли дискримінувати, кам’яноокі легко губилися поміж звичайних кеконьців. З кам’янооких і справді виходили дуже помічні Білі Щури, що діяли як шпигуни, контрабандисти, гінці або й крадії. І то була ще одна причина не довіряти таким людям.
— Вас надто добре знають, — сказала Шае.
— Тільки за ім’ям і тільки всередині Безгірного клану. Ніхто з «горян» не знає, хто я така, і не впізнає мене в обличчя. Вони знають моїх братів, але ж я на них не схожа, — вона явно була в курсі чуток про невизначене батьківство.
— Хіло цього нізащо не дозволить.
— Нізащо, — погодилась Вень. — Але йому не треба про це знати. Я ж можу знайти собі іншу роботу, щось таке простеньке — як прикриття. Я впевнена, що ви мені щось підшукаєте.
— Ви збираєтеся брехати своєму майбутньому чоловіку, — промовила Шае, якій уже було несила приховати приголомшене здивування. — Та й ще просите мене, Синоптикиню, піти проти бажань Стовпа. Якщо я так вчиню, то наражатиму вас на небезпеку. Вас більше не захищатиме кодекс айшо.
У темних очах і на повних вустах Вень промайнула жалість.
— Шае-дзень, ви погодилися стати Синоптикинею, щоб порадувати Стовпа чи щоби врятувати клан? — вона сумно всміхнулася, показуючи, що знає відповідь, відвернула голову і вже тихіше промовила: — Хіло був прекрасним Рогом. Він чесний і лютий, і його люди глибоко його шанують. Якби для перемоги у війні було досить самого серця, ми б уже її відсвяткували. Але ж він ніколи й не думав, що стане Стовпом. Йому бракує далекоглядності, та й політичної прозорливості, й увесь нефрит на світі не ладен цього змінити.