Але не зроблять цього — бо ж тут є покаяльники. Троє з них якраз були в переговорній, де за розкладом мала відбутися зустріч між очільниками кланів. Очевидно, радники вважали за потрібне забезпечити потрійну дозу духовної підтримки. Покаяльники — чоловік і дві жінки — тихо стояли по кутах приміщення, схиливши поголені голови та сховавши руки в рукави довгих зелених ряс. Прояви насильства були під забороною не лише на території усіх храмів, а й у присутності священнослужителів. Вважалося, що вони підтримують прямий зв’язок із небесами: боги одразу дізнаються, хто здійснив переступ проти небесних чеснот, і невідкладно покарають за це. Отакі-от шпигуни з райського боку. Причому прокляття впаде не тільки на душу грішника: коли настане день Повернення, увесь його рід — пращури, батьки, діти, нащадки — не зможе здійнятися в небо й блукатиме спорожнілою землею на віки вічні.
Учора Хіло порадився з Шае, чи варто ризикнути теоретично-метафізичними наслідками, що впадуть на них після смерті, і вбити удвох Айт Маду, коли вона сидітиме просто по той бік стола.
Шае зміряла його напрочуд холодним поглядом:
— Хіло, боги — жорстокі істоти, — промовила вона так, наче особисто з ними запізналася. — Не спокушай їх такою зарозумілістю.
До зали вели два входи, тож йому та Айт навіть не довелося йти одним коридором. Хіло зайшов до зали й сів за один із країв стола, кивнувши дюжині радників, що сиділи обабіч і складали комітет з переговорів. Усі вони мали дуже офіційний вигляд: темні костюми, дорогі ручки, блокноти у шкіряних оправах.
Четверо представників комітету належали до Безгірного клану — суворий з вигляду пан Ван, сивий пан Лої, пані Нур з конячим обличчям та усміхнений пан Кові, голова якого скидалася на ріпку. Хіло впізнав кожного з них завдяки брифінгу, що йому вчора ввечері влаштував Вунь. Працьовитий і старанний колишній Стовповий довів, що став хорошим поповненням контори Синоптика. Хіло радів, що вирішив зберегти йому життя. Він не винуватив Вуня у смерті Ланя (принаймні не більше, ніж винуватив себе), а все ж приємно було бачити, як Вуневі докори сумління переплавилися в ефективну роботу на клан.
З інших політиків серед присутніх четверо були віддані «горянам». А остання четвірка не була пов’язана із жодним кланом. Хіло навіть не знав, що є радники, які не укладали союзів із кланами, — люди, яких можна перекупити. «З трьох сотень радників чотирнадцятеро — “незалежники”, а ще двоє належать до малозначущих кланів, — просвітила його Шае. — Постарайся таке запам’ятовувати».
Стілець на другому краю стола лишався порожнім. Айт ще не з’явилася. Хіло зиркнув на годинник. Тоді відкинувся на спинку стільця й посміхнувся до зібрання, всіляко виказуючи, що очікування його не напружує:
— Мабуть, Айт-дзень затрималась, щоб подряпати мені машину ключами.
За столом де-не-де пролунали знервовані смішки. Пан Лої легенько всміхнувся, пан Кові засміявся вголос, а от Ван і Нур зберегли незворушний вигляд. Ставлення більшості присутніх до Хіло (незалежно від того, який стосунок вони мали до кланів) було неоднозначним — від нервової поваги до прихованого презирства, — вони не знали, як поводитися з вовкуватим молодим Стовпом. Та Хіло їхньою думкою не дуже переймався. Маріонетки інших маріонеток.
Він відчув, як ліворуч і трохи позаду від нього трохи погучнішала аура Шае — сестра постукувала ручкою по бильцю свого стільця, нагадуючи, що вони сюди прийшли покращувати стосунки з радниками, а не погіршувати.
І тут зненацька у приміщенні запала тиша. Політики, що тихенько перемовлялися між собою, звернули на це увагу й вичікувально випросталися навколо стола. Хіло лише за мить збагнув, що це він спричинив таку реакцію. Він завмер з розфокусованим поглядом, що вдивлявся в нікуди, поки його Чуття тягнулося крізь стіни. До будівлі зайшли Айт Мада та її Синоптик і прямували до зали зібрань. Аура його суперниці була темною, густою та клекотливою, неначе лава, що невблаганно наближалася, приносячи із собою жар. З нею ширилася спокійно-непохитна злоба, безпомильно спрямована прямо на нього. Чуття явно підказало їй, де саме він сидить, і обмін оцими уявними поглядами був настільки інтенсивним, що, коли десь за хвилину Айт увійшла до зали, Хіло вже здавалося, наче більше й нема про що говорити. Усе, що мало статися сьогодні, вже відбулося. Решта — пустопорожні балачки.