Як він і очікував, зовнішність Айт Мади справляла геть інакше за ауру враження. Вбрання на ній було чорне, доповнене кремовим піджаком; ані сумочки, ані прикрас, жодного макіяжу. Вона увійшла в залу, виказала легке здивування тим, що на неї вже всі чекають, і сіла на стілець на другому краю стола — якраз навпроти Хіло. За її лівим плечем своє місце зайняв коротун Рі Тужа з прилизаним волоссям.
— Доброго дня, панове радники, — промовила Айт.
— Айт-дзень, — пов’язані з «горянами» політики кивнули в її бік.
Їхні знаки пошани були помітно виразніші за ті, якими радники-«безгірники» обдарували Хіло, і той скривив губи, не відриваючи погляду від Стовпа іншого клану. Щойно Айт увійшла — і все в кімнаті змінилося. До того в приміщенні царювало ділове очікування, а тепер воно перетворилося на напругу, що передує чомусь неминучому. Атмосфера була як туго натягнута тятива, як ніж, що ось-ось упаде, як відстань між молотком та цвяхом. І це з легкістю відчули навіть оті люди в костюмчиках, які не мали жодних здібностей до Чуття.
Очільниці комітету — жінці на ім’я Оньде Паттанья, яка належала до нечисленних радників-«незалежників», — вистачило сміливості підвестися й розпочати нараду. Вона відкашлялась:
— Вельмиповажні Зеленокості та колеги з Князівської Ради, сьогодні ми зібралися в Залі мудрості з усією вірою та відданістю духу небесних чеснот, перед очима богів, що спостерігають за нами… — вона з натяком глянула на покаяльників, які розмістились у кутках, — а також за заступництва гідного неба князя Йоана III, — вона схилила голову перед портретом монарха на стіні.
— Хай живе він триста літ, — шанобливим хором пробурмотіли присутні.
Хіло ледь сховав посмішку, глипаючи на написаний олією портрет. Картина зображувала статечного молодика з густими бровами, вбраного у традиційні довгі шати кеконського дворянства, що сидів на широкому, вкритому подушками кріслі, поклавши одну руку на піхви з мечем-місяцем у нього на колінах, а в другій тримаючи віяло з пальмового листя. Усе це сповіщало, що монарх водночас є і воїном, і миротворцем.
Суцільний архаїчний символізм. Меч-місяць — традиційна зброя Зеленокостих; Хіло мав цілковиту певність, що князь її жодного разу з піхов не витягував. Представникам правлячого роду Кеконю заборонено носити нефрит — з відродженням монархії після Війни багатьох народів і здобуттям незалежності від Шотарської імперії цей принцип закріпили в конституції держави. Хіло бачив князя (у житті той мав далеко не такий величний вигляд) під час публічних заходів на святкуванні Нового року й інших значущих свят, та й у їхньому фамільному будинку висіла велика фотографія в рамочці, на якій монарх обдаровував якоюсь нагородою дідуся Хіло — за службу народові. Князь Йоан III був популярним символом кеконської єдності й тяглості історії, але насправді він нічого не вирішував і провадив за державний кошт приємне життя, підпорядковане церемоніальним обов’язкам. У залі зібрань висів його парадний портрет, та сам він тут присутнім не був. Він хіба що благословляв Князівську Раду, яка представляла інтереси народу і впроваджувала закони. Дев’яносто п’ять відсотків радників мали той чи інший стосунок до кланів, їх спонсорували впливові Ліхтарники, які своєю чергою сплачували кланові внески. Справжня влада в Дзаньлуні й у всій державі була зосереджена в руках кланів, у двох Стовпах, чия взаємна ненависть насичувала атмосферу в залі неприємним душком.
— Дозвольте почати з того, — вела радниця Оньде, — щоб привітати Айт-дзень і Каула-дзень та їхніх Синоптиків з тим, що вони зробили дуже важливий крок, аби прийти сюди, доводячи свою готовність вирішити всі розбіжності шляхом перемовин, а не насильства. Від імені всієї Князівської Ради висловлюю щирі сподівання, що ми невдовзі досягнемо домовленостей, які повернуть мир до нашого міста. Ми розпланували п’ятиденний графік зустрічей, та всі представники комітету готові залишатися тут стільки, скільки потрібно, щоб допомогти ухвалити рішення, яке задовольнить усі сторони. Та звісно ж, — оптимістично всміхнулася Оньде, — якщо ми дійдемо згоди раніше, вийде тільки на краще.
Хіло похмуро подумав про весь той час, що йому доведеться згаяти, — час, коли він не зможе приділяти увагу критично важливим боям, що точилися по всьому місту. Поки він тут, війною самотужки керував Кень. І нехай Хіло довіряв своєму Рогу, самообманом було б не визнати, що Ґоньт перевершує братів Майків і як стратег, і як боєць. Айт могла дозволити собі розкіш просиджувати тут штани, а Хіло — ні.